Реклама В Україні залишається поширеною практика неофіційного працевлаштування, попри те, що кожен працівник знає, що відсутність офіційного оформлення позбавляє його соціальних гарантій та робить їх юридично беззахисними у разі виникнення спорів. Роботодавці, які допускають персонал до роботи без укладення трудового договору, грубо порушують законодавство.

Для обох сторін така зайнятість створює значні загрози, тому важливо розуміти механізми захисту від негативних наслідків таких відносин. Нещодавно Верховний Суд розглядав справу № 293/1073/24, ключовим питанням у якій став допуск особи до виконання робіт без офіційного оформлення. Позивач намагався через суд довести, що працював на підприємстві і отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Позивач стверджував, що його робота мала всі ознаки стандартного працевлаштування, але незважаючи на ці доводи, суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Своє рішення вони обґрунтували наступним: - Відсутність письмових доказів: суди не знайшли наказів про прийняття на роботу чи підписаних трудових договорів.

- Недостатність свідчень: показання свідків були визнані судами як такі, що не можуть самостійно підтвердити факт існування трудових відносин за відсутності паперового оформлення. Однак, Верховний суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд. Суд вказав, що апеляційний суд не дослідив належним чином обставини фактичного виконання позивачем роботи на підприємстві відповідача.

Більше про деталі справи, резонансний висновок Суду та наслідки для роботодавця читайте у коментарі: «Установлення факту трудових відносин при неофіційному працевлаштуванні: позиція Верховного Суду».