У Серебринцях Вендичанської громади настаня справжня весна, оскільки місцеві активісти та школярі зібралися біля величної садиби Чацьких, щоб зробити спільну справу. Робота йшла легко: одні розчищали територію, інші готували ґрунт для молодих магнолій біля входу до палацу. Ці дерева відтепер прикрашатимуть вхід до пам'ятки, додаючи витонченості масивним коринфським колонам.

Колись тут був розкішний парк, який наприкінці XVIII століття розбивав знаменитий ландшафтний архітектор Діонісій Міклер. Нині той сад залишився лише в історичних описах, а сьогодні громада власноруч створює нову зелену історію своєї пам'ятки. Квітучу ідею підтримали місцеві підприємці та фонди, які допомогли із саджанцями.

Ініціаторами толоки виступили голова ГО «Серебричанка» Оксана Сірант та активістка Марія Філіпішена. Вони працювали пліч-о-пліч з усіма мешканцями, щоб підкреслити шляхетність палацу. Марія поділилася, що обрали саме магнолії, щоб показати шляхетність будівлі, і подякувала кожному, хто відклав домашні справи.

Представниця ФГ «Росинка» Оксана Шайтан каже, що такі ініціативи – це про майбутнє. Магнолії біля цих стін виглядатимуть просто неймовірно, а діти будуть бачити цю красу і пишатися домом. Найбільш зворушливим моментом дня стали спогади місцевих жительок.

На лавочці поруч за роботою спостерігала 87-річна пані Павлина. Для неї палац — це не просто архітектура, а все життя. Вона ще дитиною ходила в садочок і пам'ятає, коли тут була велика бібліотека. Серце радіє, що сьогодні знову стільки людей зібралося і знову садять квіти.

Школярі теж не лишилися осторонь: допомагали дорослим, а потім влаштували весняні забави. Коли ж інструменти склали, на всіх чекав приємний фінал – у великому казані просто неба зварили запашну рибну юшку. Спільний обід став найкращим завершенням трудового дня.

Марія Філіпішена вірить, що ця толока – лише один із кроків великого шляху. Вони шукають кожну можливість, подаються на гранти, аби врятувати цей палац для нащадків і розвинути Серебринець як туристичний об'єкт. Цей теплий день показав головне: палац у Серебринці – не просто пам'ятка, це живе серце села, яке б'ється доти, доки про нього дбають небайдужі люди.