Містечко Попасна, що на Луганщині, сьогодні знищене майже вщент, але його вогнеборці залишилися вірними своєму обов'язку до останнього. Начальник 30-ї Державної пожежно-рятувальної частини Віталій Шахов та його колектив розповідають про дні, коли місто перетворилося на фронт, а їхня частина стала одним із найнебезпечніших пунктів на лінії зіткнення.

Війна для Попасної почалася несподівано швидко: вже у лютому 2022 року місто почали масово обстрілювати. Рятувальники, які пам'ятають важкі бої 2014-2015 років, зрозуміли, що це буде набагато жорстокіше. Перші цивільні загинули 2 березня, а вже наступного дня пожежникам вдалося врятувати двох дітей з-під завалів, хоча їхня мати не вижила. Щодня вони робили до десяти виїздів, розвозили воду до бомбосховищ та ділилися їжею з мешканцями.

Ситуація погіршувалася з кожним днем: до середини березня почалися вуличні бої, частина міста була захоплена, а за водою для гасіння пожеж доводилося їхати за дев'ять кілометрів. У самій частині вилетіли вікна та двері після обстрілу 16 березня, а родини рятувальників тимчасово оселилися в кабінетах, де навіть облаштували дитячу кімнату. Попри жах, кожен ранок вони вмикали Гімн України, щоб зберегти надію та сили.

Коли обстріли стали занадто небезпечними, колектив ухвалив важке рішення про евакуацію. Спочатку вони переїхали до Бахмута, а згодом, за підтримки місцевих властей, розташувалися у Павлограді. Там їх прийняли у модульному містечку та гуртожитку, а частина родин вже переїхала на орендовані квартири. Зараз попаснянські вогнеборці допомагають місцевій частині, гасять пожежі, реагують на ДТП та навіть займаються підвозом води на Нікопольщину.

Попри теплий прийом у нових місцях, головна мрія рятувальників — повернення додому. Вони розуміють, що їхні квартири та особисте майно знищено, але готові одразу ж почати відновлювальні роботи та розмінування після деокупації. Колектив, який пройшов через пекло, залишається єдиним і цінує один одного, вірячи у перемогу ЗСУ та швидке звільнення рідної Луганщини.