Олег на псевдо «Айс» — ветеран ЗСУ, який після важкого поранення не відійшов від війни, а знайшов у ній нову роль. Його історія — не лише про втрату, а й про внутрішню стійкість, відповідальність і продовження боротьби вже в іншому форматі. Сьогодні він працює у сфері протезування, допомагаючи іншим пораненим військовим пройти той самий шлях, який вже пройшов сам.

До повномасштабного вторгнення Олег працював у Німеччині, але від волонтерства перейшов до війська. Він обрав службу у 120-й окремій бригаді ТрО, до людей, яким довіряв. Це було усвідомлене рішення бути там, де він потрібен, і він не розчарувався навіть після поразки.

Фото до матеріалу: «Я нічого не боюся»: ветеран 120-ї бригади ТрО продовжує боротьбу після поранення

Поранення сталося під час мінометного обстрілу, коли міна зайшла прямо в кришу. Осколки вразили ліву сторону тіла, і після евакуації настав час на операції, реабілітацію та ампутацію ноги. Реальність змінилася різко, але позиція Олега залишилася незмінною.

Він не сприймає себе як того, хто «вийшов із війни». Попри зовнішню активність, він зіткнувся з фантомним болем та залежністю від знеболювальних, але завдяки внутрішній дисципліні перестав їх приймати. Для нього це питання відповідальності перед собою і родиною.

Найважчим стало повернення до цивільного життя, де немає побратимів, але Олег не замкнувся. Коли сидиш вдома — починаєш «тухнути», тому він свідомо залишився в активній позиції: працює, підтримує інших і ділиться досвідом. Це його сенс — бути корисним.

Сьогодні Олег витягує інших, допомагає адаптуватися після поранень і пояснює, що життя не закінчується. Це не про героїзм у звичному розумінні, а про щоденну роботу. Історія Айса — це доказ, що навіть після втрати можна залишатися в строю, не обов'язково зі зброєю в руках, а з відповідальністю та готовністю підтримати інших.