Одинадцятирічна Ярослава Семенюк з села Поворськ Ковельської громади від початку повномасштабної війни разом з мамою відвідує військовослужбовців у шпиталях, також дівчинка на день народження і Великдень оголошує збори на дрони у соцмережах. Як розповіла мама дівчинки Олена Мерзлякова, попередні роки доньці вдалося на день народження назбирати по 12-15 тисяч.

За ці гроші батьки придбали дрони. “Перший раз, як я поїхала в госпіталь, мені було років сім, ми поїхали в Київ. Вперше я побачила людину без ноги, без руки, без обох ніг.

Але це мене не шокувало, я розуміла, що так може бути, що це життя”, — розповідає Ярослава. Одинадцятирічна волонтерка Ярослава Семенюк. Суспільне Луцьк Перший свій збір дівчинка зробила на своє десятиріччя.

Каже, що її бажанням було не потрапити у якусь країну, а швидше закрити мамин збір на дрони, щоб закінчилась війна. З цими словами і задула свічку на торті, каже Ярослава. “І тоді мені мама розказує, що одна людина закинула зразу немалу суму і мені було дуже приємно.

Приблизно це було 15 тисяч за один день, якщо я не помиляюся. Другий збір був на Великдень”, — розповідає дівчинка. Тоді теж вдалось назбирати 11 тисяч гривень.

“Пам’ятаю, коли я вперше в госпіталь приїхала, мама з татом розгружали вантаж, я познайомилась з одним військовим чоловіком. Ми з ним пили молоко і говорили, а потім він мене обняв і я зрозуміла, що військові такі самі люди, як ми, їм теж приємно, коли їх обнімають”, — говорить Ярослава. Ярослава почала волонтерити та допомагати батьками з семи років.

Суспільне Луцьк Новим стимулом для волонтерства Ярослави стало те, що один з військових на знак подяки за її підтримку і волонтерство, надіслав їй у подарунок ноутбук. “Це дуже було приємно. Мене це надихнуло ще далі допомагати військовим. В мене і так було натхнення, а почала сильніше Бо я тоді точно вже остаточно зрозуміла, як ти до людей, так і вони до тебе”, — розповідає дівчинка.

Ноутбук, яки військові подарували волонтерці. Суспільне Луцьк Батьки дівчинки волонтерять від початку повномасштабного вторгнення. Їздять у медичні заклади до поранених військових.

Під час однієї з таких поїздок взяли доньку. “У неї думки зовсім не такі, як в її однолітків, які не бачать цього всього. Вона сприймає військових зовсім по-іншому.

І ну не знаю, як ще назвати, в неї доброта до військових дуже”, — розповідає мама Олена Мерзлякова. Мама 11-річної волонтерки Олена Мерзлякова. Суспільне Луцьк Валентин Семенюк волонтерить з дружиною п’ятий рік.

Його військові прозвали “Фіксиком”, бо він займається ремонтом дронів. “Я за час війни почав організовуватися, цікавитися, так як зараз все, основна маса іде дронів. І ремонти дронів дуже потрібні.

І я цим почав займатися, цікавитися і слава Богу вже понад тисячу дронів відремонтованих і відправлених назад до хлопців”, — говорить чоловік. Тато 11-річної волонтерки Валентин Семенюк. Суспільне Луцьк Олена Мерзлякова до початку повномасштабного вторгнення допомагала одиноким людям через соціальні мережі, де були жінки з усієї України.

Після 24 лютого 2022 року жінки перекваліфікувалися і почали допомагати військовим. “І в нас вийшла така спілка волонтерська, така негласна. Один боєць 47-ї бригади вирішив, що ми бойові відьми, тому що нам, що не замовлять, ми все можемо дістати. Отак і получилося, що ми стали така команда “Бойових відьом” — каже Олена Мерзлякова.

Олена Мерзлякова разом з іншими волонтерками пакує посилки військовим. Суспільне Луцьк Олена Мерзлякова родом з Грузії, побатькові жінка — Джумберовна. Такий і має волонтерський позивний. 2025 року чоловік збудував дружині прибудову біля хати, де збираються жінки-волонтерки та пакують посилки військовим. “Ще є старша в нас донька.

Вона теж займалася з перших днів зі мною. Їй було тоді 15 років, як почалась війна, і вона була постійно біля мене. Так само допомагала загружати машини, вигружати”, — говорить жінка.

Заготовки до борщів. Суспільне Луцьк Олена разом з односельчанами куховарить та збирає харчі із сіл Пісочне, Козлиничі, Грив’ятки, Шкурат і Озерне Поворської громади, а також села Воля Любитівська Ковельської громади. Кухню назвали “Як у мами”.

“Хочу відзначити виробників сухого борщу червоного. Це виробляють жінки із Миляновичівського старостату. Вони єдині в Україні додають сюди сухе м’ясо.

Потрібно 3-4 літри води і воно закипіло, і готова повноцінна страва. Я рада, що в мене є такі друзі”, — каже Олена Мерзлякова. Нині жінки збирають черговий вантаж на Схід.

Мріють про закінчення війни та перемогу.