Рано чи пізно, будь-який режим руйнується. Впаде і путінський. Не вірю в революції, у потрясіння, бунти і полум'яну російську опозицію.

Ось, вибачте, ні на секунду не вірю в те, що цей грьобаний чекістський режим впаде від зовнішніх санкцій або внутрішнього обурення. Єдиний фактор, на який я зважаю, – це поверненням додому "героїв СВО", які звикли отримувати великі гроші за вбивства, розв'язувати проблеми за допомогою зброї. Ось вони можуть принести цю саму зброю всередину Росії, дестабілізувати ситуацію тощо.

Є дві проблеми. 1. Режим, який ця шваль встановить, буде нічим не кращим за нинішній.

2. Хто ж їх додому пустить? Війна має тривати, щоб: – працювала російська економіка, переведена на військові рейки.

– щоб продовжувала функціонувати владна вертикаль. – щоб не було можливості сформувати хоч якусь більш-менш притомну опозицію режиму, для участі у виборах. – щоб продовжувати "затягувати гайки" ідеологічного пресу на населення, формуючи нову російську міфологію.

Ніякі з нормальних пріоритетів, типу освіти, науки, охорони здоров'я, культури, путінську владу не хвилюють. У принципі, зараз триває формування ще одного закритого кластера, типу Північної Кореї. Нічого хорошого в цьому немає.

Але така доля всіх диктаторських режимів – рано чи пізно, для того, щоб вижити, вони і повинні капсулюватися. Можливо, ми побачимо ще один великий вихід з РФ, ще пара мільйонів "прозрілих" росіян кинеться геть, поки клітка не зачинилася остаточно. Вони не будуть борцями за свободу або прихильниками демократії, ні.

Вони будуть просто більш-менш нормальними, щоб вибрати відкриту модель для існування. А решта житимуть за Орвеллом і непогано почуватимуться. Адже Євразія завжди воювала з Остазією.

Весь світ проти нас. Зімкніть ряди, брати! Якщо ж режим впаде, а ймовірність цього все ж таки є, і я щиро сподіваюся, що диво станеться, і одного разу вранці прислуга знайде в одній із резиденцій, на підлозі біля ліжка, ще одного володаря Всесвіту, що обісцявся в смерті. І жодні технології та ліки для безсмертя цій істоті не допоможуть.

І ось тоді, після запеклої боротьби за владу, почнеться або період презирства (де ж ми були всі ці роки?) або подальша ескалація божевілля, що за відсутності чіткої опозиції, наділеної нормальним мисленням, видається мені найвірогіднішим варіантом. Але, якщо диво таки буде дивом, скільки слів каяття ми почуємо – не злічити. Ми не знали, не вішали, це все він!

Цар був поганим, бояри – негідники, опричники – звірі! Наче цар, бряре і опричники – це рептилоїди з Марса, а не ті самі люди, що голосували, погоджувалися, підтримували або їм було просто плювати.