«Вишʼю, вишʼю нову долю рідним-найріднішим», — співає LELÉKA — представниця України на Євробаченні-2026. Але чи готові ці «найрідніші» побажати їй успіху під час подорожі до Відня? Вже завтра, 12 травня 2026 року, відбудеться перший півфінал Євробачення, і мільйони глядачів по всьому світу примкнуть до екранів.

І поки єврофани завмерли в очікуванні цього акту єднання, в Україні традиційно не вщухають суперечки щодо того, чи гідну пісню ми обрали. Реакція суспільства на представницю України До слова, цьогоріч на головній пісенній арені Європи нашу країну репрезентуватиме співачка Вікторія Корнійкова (Лелека) зі сценічним імʼям LELÉKA.

Фото до матеріалу: Залежність від «першого непроходу»: чому ми щороку пророкуємо поразку представникам України на Євробаченні?

Вона зʼявиться на сцені у другому півфіналі (14 травня) під номером 12 із піснею «Ridnym». Саме Вікторію українці обрали в лютому під час Національного відбору, де думки професійного журі та глядачів абсолютно зійшлися: обидві сторони віддали співачці найвищі 10 балів, визнавши її лідеркою. Проте, якщо почитати коментарі в соцмережах, складається враження, що Україна вже зазнала поразки, а Вікторія пакує валізи та прямує до Києва.

Чим ближче до конкурсу, тим більше Threads рясніє заголовками на кшталт: «А чому не Jerry Heil? », «Ми втратили свій шанс гідно представити країну», «Лелека нічим не краща за Меловіна, і результат принесе такий же як у 2017-му», «Хто взагалі, бляха, ця Лелека? », «Я голосувала за Лауда», «Ну, таке собі, я розчарована», і найпопулярніший — «Це перший непрохід України до фіналу».

Чому напередодні найважливішої події ми стаємо найсуворішими критиками власних народних обранців? Давайте розбиратися. Насправді для України Євробачення вже давно не є просто розважальним шоу.

Упродовж багатьох років конкурс був для нас майданчиком для культурної дипломатії, а останні чотири — ще й новою спробою показати світу, що ми існуємо, попри виклики повномасштабного вторгнення. Відтак ми перенесли тенденцію «жити як востаннє» на пісенну сцену. Ймовірно, саме цим і пояснюється народний осуд.

Замість людей говорить колективний страх бути непоміченими. І допоки хтось проживає свою тривогу за представника України через захоплення та співпереживання, інші, можливо, проявляють її через обурення чи критику. Але усі ми подібні тим, що підсвідомо покладаємо на плечі артиста місію — довести світові нашу трагедію.

Ба більше, щорічно після завершення конкурсу інші артисти повертаються додому, у свої мирні країни, де на них не чатує смертельна небезпека. І стає до болю гірко за наших представників, які після цієї веселої і мирної музичної пригоди повертаються в життя під звуки сирен та постійні обстріли. Невже вони менше заслуговують на цей спокій, і чи заслуговують взагалі на потоки гнівних коментарів від власних співгромадян?

Відповідь очевидна: ні! Як критика впливає на моральний стан виконавців Упродовж років Україні дійсно доводилося ще й в культурному аспекті виборювати право бути почутою. Саме тому наші перфоманси завжди були і є наповнені сенсами.

Деякі з них вдалося розгледіти і Європі. Ми пам’ятаємо тріумф Руслани, яка вперше принесла Україні перемогу, Джамали, яка розповіла про біль цілого народу через призму особистої історії та Kalush Orchestra, які прямо зі сцени закликали надати гуманітарну допомогу військовим, що перебували на заводі «Азовсталь». Вони ставали голосом країни у вирішальні моменти історії, саме тому ми ними так пишаємося сьогодні.

Але ж далекого 2016-го Джамалу вдома критикували не стільки глядачі (адже ще не було Threads), скільки музичні експерти. Сама артистка цьогоріч у відео для ютуб-каналу «Євробачення Україна» заявила, що зазнала критики від тодішнього музичного продюсера шоу — Констянтина Меладзе. За словами співачки, він був розчулений піснею, але незадоволений вбранням Джамали.

Це була, певною мірою, залежність від образу. Він пам'ятав мене з «Нової хвилі», цей революційний образ з чалмою, і хотів його продовження. А я прагнула іншого настрою, показати, що я виросла, що сила — не в чалмі, а в мені, моїй пісні та меседжі.

Він дуже засмутився, назвав мене некомандним гравцем. Потім казав, , що я вдіта, як бек-вокалістка. Шлях Kalush Orchestra до Євробачення розпочався з гучного скандалу. Посівши друге місце у Нацвідборі, гурт публічно звинуватив організаторів у фальсифікації результатів голосування.

Артисти до останнього відстоювали свою позицію, стверджуючи, що тодішня переможниця Аліна Паш здобула перевагу голосів несправедливо і не має права представляти Україну, бо порушувала правила конкурсу, зокрема їздила до РФ після 2014 року. Згадаймо й тих, хто не повертався додому з перемогою на Євробаченні: провокативну Вєрку Сердючку, яку свого часу не сприймали вдома, а вона стала справжньою візитівкою конкурсу на десятиліття.

Або Jerry Heil та alyona alyona. Їхня «Teresa & Maria» наштовхнулася на хвилю хейту: артисток звинувачували у використанні контроверсійного образу Матері Терези, приписували їй зв’язки з росіянами та оперували фактами, мовляв, вона лише наживалася на стражданнях людей, тим самим приносила лише шкоду своїм лікуванням. Усім цим артистам пророкували ганебний провал і непрохід до фіналу.

Проте вони проходили. Тоді суспільство різко «перевзувалося», йшло в соцмережі й писало слова захоплення, забуваючи власні образи. Коментатори забували, а от артисти — ні.

Наприклад, минулорічні представники, гурт “Ziferblat”, стали жертвами найгірших прогнозів. Соцмережі знову рясніли пророцтвами про «перший непрохід до фіналу». По засмучених і виснажених обличчях хлопців під час трансляції оголошення результатів було зрозуміло: вони повірили у цю навʼязану суспільством критику.

Коли залишилося одне місце в фіналі - я взагалі забув про існування Валі[Валентина Лещинського-гітариста гурту]. Тільки здалеку чув якісь болючі репліки від нього. Чесно, зараз мені складно писати про це, бо я дуже добре вмію фантазувати.

І коли я згадую цей момент, чи переглядаю відео реакції Валі — завжди уявляю, а якщо б дійсно не пройшли. Що б з ним було... Що це був би за нічний жах.

У мене одразу тиск піднімається від таких уявлень, — розповідає у своєму телеграм-каналі Даниїл Лещинський. Невже ми вважатимемо себе гідними переможцями, якщо перед цим зацькуємо власних артистів і перетворимо їхнє життя на психологічне пекло? Повноцінно задовольнити все суспільство ніколи не вдасться.

Завжди будуть ті, хто віритиме до кінця, і ті, хто зневірюватиметься при першій же нагоді. Але це не означає, що ми повинні проєктувати власні страхи й переживання на своїх же артистів. Досвід наших представників раз у раз доводить: світ бачить щирість, талант, потужну енергію та нове звучання — те, що ми самі в полоні внутрішніх чвар часто пропускаємо повз вуха.

Європа полюбила "Ziferblat" не за їхнє кінцеве місце у фіналі, а за світлий перформанс з покликанням на «Маленького принца», Jerry Heil та alyona alyona не за «історичну відповідність» постаті Матері Терези, а за мистецтво, яке вони створили на сцені.

Європа полюбила Джамалу не за красиве плаття, а за її щемке, проникливе виконання; Руслану — не просто за струнке тіло, а за дикі танці і нестримну енергію, а гурт Kalush Orchestra здобув серця не через сам факт війни в Україні, а тому, що йому вдалося встановити емоційний контакт між українцями та світом. Час видихнути І 2026 року, коли ми пройшли вже стільки болючих випробувань, можливо, варто нарешті дозволити нашим артистам бути просто талановитими людьми, а не колекціонерами перемог і встановлювачами рекордів.

Європа нас любить зовсім не через цю багаторічну статистику стовідсоткового проходу у фінал, а за нашу унікальну здатність бути справжніми, сміливими, різними та створювати мистецтво, яке світиться життям навіть у найтемніші часи. Тож 14 травня, коли зазвучать перші ноти пісні «Ridnym», давайте приборкаємо в собі внутрішніх критиків та просто отримаємо насолоду від виступу Вікторії.

Наша представниця вже перемогла, бо вона там, у Відні, гордо співає про майбутнє України. Коли все посіяне зерно одного дня зацвіте й поверне нас додому, ми побачимо, як наші дерева здіймуться ще вище. Авторка блогу — Аліна Павлюк *Погляд редакції може не збігатися з поглядом авторки