Сьогодні українські захисники часто опиняються в пастці, де 100 або 150 днів у окопах стають моторошним рекордом через брак води, їжі та боєприпасів. Виснажені та хворі бійці не можуть бути виведені на відпочинок, оскільки просто немає ким їх замінити на позиціях.

Ситуація ускладнюється тим, що заміна зазвичай відбувалася раз на тиждень, а зараз розраховують мінімум на три тижні. Група бійців, яка йде до лінії фронту добу, несе на собі важке спорядження та запаси, перетинаючи під прицілом дронів небезпечні зони. Якщо хтось з групи хворіє або гине, решта залишається на позиції ще на три тижні або навіть на три місяці.

Дрони не завжди можуть дістатися до конкретних позицій, щоб скинути їжу чи ліки, тому хлопці змушені терпіти голод та відсутність необхідного обладнання. Єдиним рішенням цієї проблеми є збільшення кількості військових у частинах та проведення частіших ротацій безпосередньо на передовій.

Проблема виходить за межі поганих командирів і стосується всього суспільства, яке іноді ігнорує життя тих, хто захищає спільне життя. Суспільна байдужість та спроби перекласти відповідальність на інших, наприклад, через агресивні реакції на дії ТЦК, лише поглиблюють кризу.

Критика спрямовується на тих, хто ставить власний спокій та заробіток вище долі військових, порівнюючи такі дії з пасивною зрадою. Це явище одного порядку з тими, хто в минулому блокував військових заради власного комфорту, створюючи сімейне гніздо на крові захисників.

Війна вимагає від кожного громадянина усвідомлення того, що життя солдата не може бути жертвою обивательських пристрастей. Тільки спільна відповідальність та реальна допомога армії можуть зупинити цей жахливий цикл заміни та виснаження.

Зміна ставлення до військових має початися з розуміння, що кожен день у окопах без заміни — це трагедія, яку можна запобігти лише збільшенням особового складу та організованою роботою логістики.