У часи війни збереження традицій набуває форми культурного опору. Поки в бессарабському степу випасаються отари, а майстри передають свої знання нащадкам, душа краю продовжує дихати й жити. Яскравим прикладом цього є спадковий вівчар із Кілійської громади Іван Шидер, чиє життя та праця увійшли до живої спадщини Одещини.

Вівчарство для Івана Шидера — це не просто господарська діяльність, а спосіб життя, що передавався з покоління в покоління. Незважаючи на складні обставини, він продовжує доглядати за своїми отарами, дотримуючись давніх правил випасу та догляду за тваринами. Цей процес стає символом стійкості місцевої громади перед обличчям викликів сьогодення.

Особливу увагу вівчар приділяє передачі досвіду молодшому поколінню. Майстер навчав нащадків не лише технічним навичкам, а й повазі до землі та традицій. Така передача знань забезпечує збереження унікальної культури регіону, яка ризикує бути втраченою в умовах сучасних змін.

Дослідники та представники Одеського обласного центру української культури відзначають важливість таких постатей для збереження ідентичності краю. Історія Івана Шидера демонструє, як особиста відданість справі може стати фундаментом для збереження культурного коду регіону навіть у найскладніші часи.

Збереження вівчарства в Кілійській громаді має важливе значення для економіки та соціального життя регіону. Це не лише підтримка традиційного господарства, а й спосіб збереження ландшафту та біорізноманіття бессарабського степу, який є унікальним природним об'єктом Одещини.