Напередодні жорстокого Емського указу, який мав забрати українське слово, у Празі вийшло найповніше на той час видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Ця історія про те, як подружжя Олександра та Софії Русових ризикувало життям, щоб привезти до України твори поета, які в Російській імперії заборонено було друкувати.

Київська громада розуміла, що в підросійській Україні повне видання неможливо організувати. Тому вони делегували молодих ентузіастів до Праги, де діяли ліберальні друкарні та наукові товариства, що підтримували ідеї культурної автономії. Місто обрано не випадково, адже саме тут Шевченко згадував Яна Гуса та Вацлава Ганку у своїх поемах.

Олександр Русов, який щойно одружився із Софією Ліндфорс, погодився на таємну місію. Разом із колегою Хведіром Вовком вони розділили рукописи на два томи: один із творів, які цензура могла б дозволити, і другий — з забороненими віршами. Такий хід був необхідним, щоб хоч частину шедеврів Шевченка можна було легально привезти додому.

Чеська сторона відіграла ключову роль у реалізації цього плану. Редактор прогресивної газети «Народні Лісти» Едвард Грегр не лише погодився друкувати книгу, а й виготовив спеціальний шрифт для українського тексту. Друкарня забезпечила високий рівень поліграфії, а сам Грегр взяв на себе функції видавця, що дало змогу уникнути підозр.

Олександр Русов мусив вести велику боротьбу, щоб отримати дозвіл на продаж першого тому в Російській імперії. Лише завдяки його наполегливості та підтримці чеських колег, цензурний том успішно пройшов кордон. Другий, нецензурний том, залишився у Празі для продажу за кордоном, оскільки його пропуск був би майже неможливим.

Празьке видання 1876 року стало фундаментом для майбутніх видань «Кобзаря», включаючи ті, що поширювалися нелегально в Україні. Попри технічні труднощі та втрату першої дитини під час роботи, Русові вдалося зберегти пам'ять про Тараса Шевченка для нових поколінь українців.

Ця історія нагадує, що розвиток української культури часто залежав від дипломатії, міжнародних зв'язків та особистого мужества ентузіастів. Дякуючи праці Русових, українці отримали розкіш читати твори Шевченка без купюр, що стало можливим лише через понад сто років боротьби.