Запорізький металург Олександр Коваленко став одним із перших ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції. Його шлях до зони відчуження почався вночі, коли несподіваний дзвінок у двері змінив усе його життя, а наступні 180 днів він провів у найнебезпечніших умовах біля четвертого енергоблока.

Весною 1986 року, працюючи на «Запорожсталі», Коваленко отримав повістку на перепідготовку в суботу о 23:00. Вже в неділю він з'явився у військкоматі, звідки його разом із іншими бійцями вивезли на танкодром під Одесою. Там сформували загін із 500 осіб, а полковник Гаджеєв обрав саме Коваленка для першого завдання — доставити повідомлення про прибуття загону до бункера на станції.

Прибувши на ЧАЕС, запоріжці здивували місцевих: їх чекали лише через місяць, а вони приїхали першими. Після виконання завдання дозиметристи наказали терміново залишити місце через критичний рівень радіації. Загін перемістили до Зеленого Мису, звідки розпочалася основна робота, яка тривала пів року.

Протягом 180 діб бійці виконували завдання, які вважалися смертельно небезпечними. Вони рубали рудий ліс, ліквідовували тріщини між третім і четвертим блоками, прокладали кабелі вздовж енергоблока та чистили дах сховища відходів ядерного палива «Хаят». Чотири спроби очищення даху виявилися марними, оскільки радіація вже ввібралася в бетон.

Попри жахливі умови, Коваленко згадує той час із теплом, згадуючи атмосферу абсолютної довіри та єдності. Усі довіряли одне одному настільки, що могли залишати гроші та цінності без нагляду. Ця атмосфера взаємодопомоги стала для нього найяскравішим спогадом, якого не було навіть під час строкової служби в армії.

Ціна подвигу виявилася високою: із 500 осіб запорізького загону сьогодні в живих залишилося не більше 50. Сам Олександр Коваленко отримав інвалідність другої групи через шість стентів під серцем. Повернувшись додому, він спочатку відмовився від статусу інваліда, щоб утримувати сім'ю, але згодом здоров'я змусило його визнати реальність.

Зараз, будучи президентом обласного фонду ветеранів Чорнобиля, Коваленко думає про майбутнє своїх онуків. Він щиро бажає, щоб війна швидше закінчилася, а всі українці, які зараз перебувають за кордоном або на Заході України, змогли повернутися додому у вільну країну.