9 травня Україна відзначає 90-річчя з дня народження Юрія Іллєнка — митця, що став одним із засновників поетичного українського кіно. Його творчий шлях, поєднання операторської майстерності та режисерського бачення, залишив глибокий слід у культурі країни. До цієї важливої дати варто згадати сім ключових фільмів, що складають скарбницю національного кінематографу.

Юрій Іллєнко відомий своєю динамічною камерою та барвистими символічними образами, що виринають з глибин українського несвідомого. Його фільми — це сплав руху, енергії та живопису, адже режисер сприймав кіно як розширене полотно. У його доробку є все: від горору та притч до історичних драм і фентезі. Цей жанровий розмах буде представлено на ретроспективній програмі кінофестивалю Миколайчук OPEN у Чернівцях.

Першим у списку знакових стрічок стоїть «Криниця для спраглих» (1965) — режисерський дебют Іллєнка. Це фільм-притча про діда Левка, який доглядає за криницею в повоєнному селі, чекаючи на повернення родини. Стрічка, присвячена Дмитру Мілютенку, посідає 21 місце у рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. Вона демонструє, як техніка вторгається у традиційний уклад життя, змінюючи світ навколо.

Наступною віхою став «Вечір на Івана Купала» (1968) — український фольк-горор, натхненний Гоголем. Це перший фільм режисера, побачений глядачами у кінотеатрах, оскільки попередня стрічка була заборонена цензурою. Знятий на 70-міліметрову плівку, фільм вражає сюрреалістичністю та насиченістю образів, розповідаючи історію кохання батрака Петра та доньки хазяїна, що закінчується страшним торгом з дияволом.

Найвище оціненою роботою вважається «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який посів 8 місце у рейтингу найкращих українських фільмів. Сценарій, написаний спільно з Іваном Миколайчуком, занурює глядача у похмуру гірську містику 1937 року. Історія гуцульської родини Дзвонарів, їхні стосунки та трагічні зміни, спричинені війною, стали дебютом для Богдана Ступки.

У 1980 році Іллєнко створив фентезі «Лісова пісня. Мавка» за мотивами драми Лесі Українки. Режисер змістив акценти, перетворивши міфічних істот на глибокі символи, а ліс став окремим героєм. Важливу роль у переосмисленні канонічного образу зіграла Людмила Єфименко, яка стала музою та супутницею життя режисера. Цей фільм є важливою віхою в його творчості.

Іншою значущою роботою стала «Легенда про княгиню Ольгу» (1984), де режисер використав прийом ненадійного оповідача. Через спогади князя Володимира Великого розкривається три правди про легендарну правительку. Стрічку знімали російською, але україномовна версія з'явилася лише у 2015 році, після смерті Іллєнка, коли Людмила Єфименко озвучила саму себе.

Останніми у добірці йдуть «Лебедине озеро. Зона» (1990) та «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001). Перша — тюремна драма за сценарієм Параджанова, знята у співпраці з країнами Заходу, а друга — скандальний епік про Полтавську битву, який у 2025 році заборонили до показу в Україні через участь актора Нікіти Джигурди. Обидві стрічки демонструють сміливість митця та його готовність до експериментів.

Всі ці фільми можна переглянути на кінофестивалі Миколайчук OPEN у Чернівцях з 13 по 20 червня, а також на спеціальних вечорах-триб'ютах у Києві. Ця подія стане чудовою нагодою вшанувати пам'ять Юрія Іллєнка та заново відкрити для себе його унікальний кінематографічний світ.