В українській традиції поминальних обідів існує суворе правило: на столі мають бути лише ложки, а ножі та вилки — під забороною. Ця звичка, що збереглася століттями, пояснюється поєднанням давніх езотеричних вірувань та практичних причин, спрямованих на збереження спокою під час трапези.

Згідно з народними повір'ями, гострі предмети, такі як ножі та вилки, здатні відганяти душу померлого або навіть завдати їй шкоди. Вважалося, що виделка нагадує хвіст чорта, а ножове лезо може стати пасткою, через яку душа провалиться у пекло. Ложка ж сприймалася як безпечний інструмент, який не зашкодить покійному і не приверне увагу нечистої сили.

Побутове пояснення цієї традиції не менш логічне. Поминки часто супроводжуються емоційними розмовами про спадщину чи інші чутливі теми, що можуть призвести до сварок. Наявність ножів чи вилок у такій атмосфері створювала б реальну загрозу фізичної безпеки учасників. Ложка ж, навіть у разі конфлікту, не може завдати серйозної колотої рани, що робить її безпечнішим варіантом для сімейних зборів.

Етнографи також вказують на особливості страв, які традиційно подають на поминки. Наприклад, головну страву — кутю — незручно їсти виделкою, її споживають виключно ложкою. Решту страв, як-от хліб чи м'ясо, часто ламають і їдять руками, тому виделки спочатку були просто непотрібними, а згодом ця звичка переросла в суворий ритуал, що дотримується і на дев'яту, і на сороковий день, і на річницю.

Поведінка на поминальному столі також має свої правила: одяг має бути стриманим, розмови тихими, а веселощі — неприпустимими. Церква не схвалює вживання алкоголю, але якщо родичі все ж вирішують випити, це робиться мовчки, без тостів та цокання келихами, що також є частиною загальної традиції поваги до померлого.