У четвертий рік поспіль через повномасштабне вторгнення російського агресора в Україні немає звичних травневих довгих вихідних. Попри це, 1 травня залишається в календарі як День праці, хоча його святкування втрачає традиційний характер. Питання про те, чи повернуться ці вихідні після війни, чи їх скасують назавжди, залишається відкритим і обговорюється на законодавчому рівні.

Історичні витоки свята сягають кінця XIX століття. Хоча часто згадуються події в Чикаго 1886 року, історики віддають пальму першості австралійським робітникам, які 1856 року вперше вийшли на масовий протест з вимогою восьмигодинного робочого дня. Ця ідея швидко поширилася світом, і вже 1889 року ІІ Конгрес Інтернаціоналу проголосив 1 травня днем солідарності трудящих усього світу.

В Україні традиція святкування почалася ще в Австро-Угорщині, коли у 1890 році у Львові відбулася перша маївка за участю Івана Франка. Після більшовицького перевороту свято отримало офіційний статус і стало одним із головних у радянському календарі. Тоді це був не день боротьби за права, а ідеологічна демонстрація єдності з пролетаріатом капіталістичних країн, яка супроводжувалася парадними ходами та мітингами.

Після здобуття незалежності ідеологічне навантаження зникло, і 1-2 травня стали звичними вихідними для відпочинку на природі та висадки городу. Однак у 2017 році Верховна Рада скасувала вихідний 2 травня, а з початком повномасштабної війни в 2022 році скасовано всі святкові дні на період воєнного стану.

Сьогодні існує законопроєкт, який пропонує прибрати 1 травня з переліку святкових днів, аби уникнути економічних втрат та «усунути спадщину колоніального минулого». Законодавці пропонують замість цього відзначати День матері. Проте наразі просування цього ініціативи взято на паузу, і точна дата повернення вихідних залежатиме від завершення війни та рішення парламенту.