Доросле життя людини з інвалідністю в Україні часто нагадує підйом на гору, який раптово обривається бетонною стіною. Після десятиліть зусиль батьків, пошуку реабілітації та інклюзивної освіти, молода людина досягає повноліття, але держава не пропонує їй системної підтримки для самостійного життя. Це перша публікація нової колонки «Вітаємо в дорослому житті (з інвалідністю)», присвяченої цій гострій проблемі.

Батьки витрачають величезні ресурси на лікування та навчання дітей, але держава покриває лише близько 20% витрат. Коли дитина опановує побутові навички, вона стикається з відсутністю робочих місць. В Україні лише 3,3 тисячі молодих людей з інвалідністю навчаються у професійних закладах, що становить менше 2% від усіх учнів. Навіть здобувши фах, випускники часто не можуть влаштуватися на роботу через відсутність адаптованих програм.

Часто працевлаштування перетворюється на формальність: роботодавці оформлюють людину на чверть ставки за мінімальну зарплату, щоб уникнути штрафів за невиконання квоти. Такий підхід програють усі: бізнес втрачає талановитих працівників, молода людина залишається без соціального кола та гідного доходу, а батьки, які роками доглядали за дитиною, змушені продовжувати опікуватися нею, не маючи можливості вийти на ринок праці.

Міжнародний досвід показує, що люди з інвалідністю здатні працювати, якщо створити правильні умови. В Ізраїлі та Польщі школи готують учнів до конкретних професій, а бізнес активно співпрацює з освітніми закладами. В Україні ж досі панує упередження, що такі працівники будуть заважати, хоча існують кейси успішної праці людей з аутизмом у сферах технологій та контролю якості.

Друга критична проблема — це система інтернатів, де зараз перебувають майже 40 тисяч дорослих людей. Батьки бояться, що після їхньої смерті діти опиняться в цих закладах, позбавлених конституційних прав. Міжнародний досвід свідчить, що 60-70% цих людей могли б жити самостійно в громадах за умови наявності системи підтриманого проживання, яка допомагає з побутовими питаннями.

Проєкт «Тренувальна квартира», який впроваджувався з 2023 по 2025 рік, довів ефективність навчання самостійному життю, але був закритий через відсутність наступного кроку — доступу до послуг підтриманого проживання. Зараз ці послуги орієнтовані переважно на внутрішньо переміщених осіб та літніх людей, залишаючи людей з інвалідністю поза увагою. Фінансова безпека та медичне страхування для цієї категорії громадян залишаються недосяжними.