Геннадій Друзенко, ветеран та правник, застерігає, що Україна ризикує зіткнутися з внутрішнім вибухом через соціальну несправедливість у тилу, яка зараз є небезпечнішою за ворожу зброю. За його словами, тривала позиційна війна створює критичне накопичення суперечностей, які можуть призвести до революційних змін всередині країни ще до завершення бойових дій.

Автор порівнює ситуацію з історичними прикладами, зокрема розпадом Німецької імперії під час Першої світової війни, яка програла не через втрату територій, а через революцію зсередини. Друзенко наголошує, що українське суспільство, попри героїзм на фронті, страждає від демографічної катастрофи та неефективної державної машини, яка працює на користь вузької групи осіб.

Ключовим тригером для соціального невдоволення може стати свавілля ТЦК та воєнкомів. Фронтовики та цивільні в тилу об'єднуються у нелюбові до мобілізаційних органів через відправку на фронт неадекватних людей та примусову мобілізацію тих, хто не готовий воювати. Це створює «порохову діжку», де детонатором може стати будь-яка нова хвиля мобілізаційних заходів.

Економічний аспект проблеми також є критичним: завершення «ситої війни» та можливе припинення західної фінансової підтримки, зокрема кредитів від ЄС, загрожують стабільності армії. Без зовнішнього фінансування державна машина може зупинитися, що призведе до припинення виплат зарплат військовим та силовикам, що є прямим шляхом до хаосу.

Україна залишається країною глибоких контрастів, де нові багатії скуповують нерухомість за кордоном, тоді як солдати змушені збирати гроші на життя, а інваліди не можуть демобілізуватися. Цей дисбаланс, поєднаний з втратою союзників та зміною геополітичної кон'юнктури, створює ідеальні умови для соціального вибуху.

Друзенко закликає суспільство та владу усвідомити, що найгіршим сценарієм є безкінечна війна, яка завершиться внутрішнім крахом. Єдиний шлях уникнути цього — швидке завершення конфлікту та усунення системних проблем у тилу, інакше «запал» вже вставлений у гримучу суміш українського суспільства.