Фіктивні тендери перетворилися на головну загрозу для бюджету України, перетворюючи чесну конкуренцію на фарсовий "театр". Державні закупівлі часто проводяться лише формально, щоб забезпечити перемогу "своїм" учасникам за завищеними цінами. Міжнародні партнери, зокрема ОЕСР, чітко вказують на такі схеми як на порушення принципів доброчесності, що підриває довіру до державних інституцій.

Попри запуск електронної системи ProZorro та роботу Антимонопольного комітету, у процесі закупівель залишаються критичні лазівки. Замовники використовують надмірно специфічні вимоги в тендерній документації, щоб виключити реальних конкурентів. Наприклад, прописують унікальні сертифікати або досвід виконання робіт лише в конкретному регіоні без можливості подати еквівалент.

Ознаками шахрайства є також мінімальна кількість учасників та їх пов'язаність між собою. Часто компанії мають спільних засновників, однакові адреси чи навіть IP-адреси. Переможець може бути зареєстрований недавно, мати мінімальний капітал і відсутність власної техніки, що свідчить про фіктивне підприємництво.

Ситуація особливо гостра в сферах будівництва, ремонту доріг та поводження зі сміттям, де щороку витрачаються мільярди гривень. Громадські організації та моніторингові платформи фіксують, що ринок поділений між обмеженим колом підрядників, а добросовісні учасники стикаються з системними бар'єрами.

Держава створила інфраструктуру контролю, але її ефективність знижена формальним підходом. Держаудитслужба часто не перевіряє ринкові ціни на етапі планування, а прокуратура реагує лише постфактум. Це дозволяє порушникам освоювати кошти, а повернути їх до бюджету стає майже неможливо.

Для подолання проблеми потрібна комплексна реформа: обов'язковий превентивний аудит цін, повністю електронний контрактінг та посилення персональної відповідальності замовників. Тільки професіоналізація закупівельників та підтримка громадського контролю зможуть перетворити тендерну систему на інструмент реальної конкуренції.