Науковці вперше вдалося зафіксувати світло, що виходить із зворотного боку чорної діри. Це відкриття підтвердило довгі роки існуючі гіпотези про те, як надмасивні об'єкти спотворюють потоки випромінювання. Дослідники виявили цікаве явище, пов'язане з корональними спалахами надмасивної чорної діри I Zwicky 1.

Деякі з рентгенівських променів, створених під час спалахів, походять від далекої сторони диска чорної діри. Світло зігнулося під дією її гравітаційного поля, відбившись від акреційного диска і потрапивши в об'єктив телескопа. Цей ефект відрізняється від звичного гравітаційного лінзування, коли погляд на віддалений об'єкт спотворюється через огинання світлом масивного тіла.

Результати роботи були опубліковані в науковому журналі Nature. Ден Уїлкінс, астрофізик зі Стенфордського університету, пояснив, що теоретично світло, що потрапляє в чорну діру, не повинно покидати її через найсильнішу гравітацію. Однак саме викривлення простору та закручування магнітних полів дозволило фізикам вловити це випромінювання.

Матерія, яка потрапляє в чорні діри, розривається на атомному рівні, утворюючи суп перегрітої намагніченої плазми. Ця заряджена плазма формує акреційний диск і призводить до виникнення потужних магнітних полів. Коли вони утворюють дуги і сходяться, розпечена периферія чорної діри освітлюється яскравими спалахами.

Спостереження були здійснені за допомогою телескопа XMM-Newton Європейського космічного агентства та телескопа NASA NuSTAR. Вчені виявили, що за яскравими спалахами слідувало дрібніше випромінювання, що вказувало на те, що це було відлунням попередніх спалахів, відбитих від задньої сторони чорної діри.

Чорна діра I Zwicky 1 обертається на відстані близько 800 мільйонів світлових років від Землі і має ширину 18,6 мільйона миль. Майбутні більш точні телескопи можуть покращити наше розуміння цих дивних форм поведінки космічних об'єктів.