Фотокореспондент Associated Press Єфрем Лукацький говорить про похорони, втому, совість і кадри з Афганістану, Іраку та України, які змінюють уявлення про війну. Він бачив очі людей, які живуть на дві тисячі років у минулому, і чув, як ворушаться черви під шапками афганських дітей. Ночував у черевиках під вікнами Офісу Президента, чекаючи на штурм, який мав стати фінальним кадром або новою главою.

Медіум між світом «великої політики» та світом розпачу, де єдиною валютою є сухпайок і тиша. Ми зустрілися, щоб поговорити про професійні стандарти, але розмова швидко перетворилася на сповідь. Єфрем Лукацький говорить і дивиться кудись крізь стіни, у ту саму точку «нікуди», де змішалися вологий запах чеченських підвалів, пил афганських доріг і сирена лютневого Києва.