У січні 2026 року не стало 51-річного воїна Василя Лаврука з села Слобідка Тисменицького району. Герой, який пройшов складний життєвий шлях від життя в окупованому Криму до оборони Донеччини, помер після двомісячної коми в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні. Його поховали на рідній землі, де він народився і виріс.

Василь Лаврук народився у 1974 році і з дитинства виявляв хист до малювання та технічних навичок. Після служби в армії, де він отримав позивний «Ізюм» на честь полковника Ізюмова, чоловік виїхав на заробітки до Португалії, а згодом разом із родиною переїхав до Ялти. Там він працював бригадиром на будівництві, спорудив власний дім і виховував двох дітей, залишаючись відвертим прихильником України навіть у складні часи.

Після повернення на Прикарпаття у 2018 році Василь не зупинився: він знову працював за кордоном, у Естонії, та з нетерпінням чекав на народження онуків. З початком повномасштабного вторгнення він добровільно пішов до Тероборони, а з 2023 року служив у 94-му прикордонному загоні в Чопі. Воїн брав участь у боях на Донеччині, у Чорнобильській зоні та на Курщині, дбаючи про молодших побратимів.

У лютому 2025 року під час виконання бойового завдання Василь отримав тяжке поранення, втративши праву руку. Дві доби він провів на позиції без кінцівки, зберігши життя завдяки мужності побратимів. Після евакуації та тривалого лікування у Сумах та Києві, де воїн переніс численні операції, його перевезли на реабілітацію до Моршина.

На початку листопада 2025 року стан здоров'я воїна різко погіршився, і його госпіталізували до Івано-Франківська, де він перебував у комі два місяці і один день. Василь Лаврук був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та чотирма грамотами за сумлінну службу. Його пам'ять вшановують як приклад безмежної відданості Батьківщині та родині.