У польському місті Баранів-Сандомирський 6 травня розпочав свою роботу триденний польсько-український конгрес істориків. Близько сотні дослідників з двох країн зібралися, щоб обговорити складні сторінки минулого, методологічні підходи та роль істориків у формуванні національної пам'яті. Ця подія стала важливим кроком у відновленні професійного діалогу між науковцями, який був перерваний через війну та епідемію.

Олексій Сокирко, доктор історичних наук та учасник Оргкомітету, зазначив, що такі академічні зустрічі мають давню традицію, але нинішній конгрес набув особливого значення. Він порівняв роль сучасних істориків з терапевтами, які допомагають суспільству опрацювати травматичний досвід минулого. За його словами, вчені не є дипломатами чи політиками, їхнє завдання — транслювати історичну правду, щоб конфлікти минулого не повторилися.

Учасники конгресу, серед яких були медієвісти та модерністи, намагаються вибудувати єдине цілісне бачення історії, враховуючи різні оптики. Сокирко підкреслив, що нинішній з'їзд виявив відсутність принципових розбіжностей у баченні спільного минулого та готовність польських істориків до широкого діалогу. Він також наголосив, що Польща є стратегічним партнером України, і разом вони виконують місію щита Європи.

Особливу увагу на конгресі приділили прикладам перетину культур та свідомого вибору ідентичності. Зокрема, згадали Володимира Антоновича та В'ячеслава Липинського, які, будучи етнічними поляками, стали українцями за вибором. Обговорювали й Адама Киселя, який бачив місце України-Русі як окремого члена Речі Посполитої. Це дозволяє говорити про громадянську, а не лише етнічну приналежність.

Дискусії торкнулися й подій Хмельниччини, відходячи від традиційного бачення цього як суто польсько-українського конфлікту. Сокирко висловив думку, що це було протистояння двох українських еліт — шляхти та козацтва, що, попри трагічні наслідки, дозволило зберегти Гетьманщину як українську державу. Конгрес став майданчиком для живої науки, де суперечки народжують нові ідеї.

Останніми днями роботи вчені активно обговорювали реферат професора Мирослава Волощука про кровні узи між династіями П'ястів та Рюриковичів. Цей період, який Сокирко назвав «колоніальним матеріалом» для сучасної культури, демонструє глибоку взаємопроникненість історій обох народів. Конгрес завершився розумінням, що наука без дискусій не живе, а спільні зусилля істориків є запорукою майбутнього миру.