Микола Томенко у новому матеріалі звертає увагу на історичні паралелі між діяльністю російського шовініста Максима Горького та сучасними викликами для української державності. Автор наголошує, що памʼять про минуле є запорукою свідомості та здатності будувати майбутнє без залежності від зовнішніх сил.

У центрі уваги знаходиться історія відмови Максима Горького перекладати свою повість «Мать» українською мовою. Редактор видавництва «Книгоспілка» Олекса Слісаренко запропонував класику соціалістичного реалізму опублікувати українською, проте Горький категорично відмовив, назвавши це «угнетенням великороссів».

Фото до матеріалу: Михайло Драй-Хмара про шовінізм Горького та українську мову

Неокласик Михайло Драй-Хмара, який народився в Малих Канівцях, різко заперечує тези російського письменника. Він стверджує, що Горький намагається виправдати свою позицію через вигадані чутки про тиск на російську меншину, тоді як справжньою причиною є бажання зберегти культурну гегемонію.

Драй-Хмара зазначає, що Горький називав українську мову «наречієм», прагнучи перетворити її на «язик» у рамках концепції «всемирного язика». Така думка, за словами поета, свідчить про глибоку ненависть до української культури, яку створив 40-мільйонний народ протягом тисячоліть.

Фото до матеріалу: Михайло Драй-Хмара про шовінізм Горького та українську мову

Історичний контекст розкриває ще одну сторінку: під час процесу над вбивцею Симона Петлюри Горький очікувано захищав терориста, демонструючи свою українофобську сутність. Цю позицію раніше вже викривали Володимир Винниченко та Микола Хвильовий, описуючи її як люту націоналістичну ворожнечу.

Натомість українська влада довгі роки залишала імʼя шовініста Горького в назвах центральних площ та вулиць, навіть після того, як він намагався виправдовуватися на зустрічах з українськими письменниками у Харкові. Автор наголошує, що така політика лише заважала людям допомагати один одному.

Фото до матеріалу: Михайло Драй-Хмара про шовінізм Горького та українську мову

У завершенні статті Микола Томенко закликає не забувати історію та шанувати власну культуру. Він нагадує, що кров, пролита під час війни, має розбудити свідомість українців, щоб вони спиралися на власні сили, а не на чужі обіцянки.