Київ шанує Миколу Лисенка не лише як гетьмана української музики, а й як людину, чия доля переплелася з історією нашого міста. Композитор, піаніст та громадський діяч, народився у Полтавській губернії, але саме в Києві знайшов свою справу та залишив безсмертний слід у культурі. Його життя — це захоплива історія таланту, праці, глибоких пристрастей та суперечностей, які досі надихають мільйони.

Син відомих родів Булюбашів та Лисенків, Микола Лисенко з дитинства відчував тяжіння до рідної мови та народних пісень. Навіть коли мати наполегливо вчила його французької, а російську вивчав від поета Афанасія Фета, юнак зберігав українську душу. Музика стала його єдиним порятунком: коли військовий оркестр брав фальшиву ноту, малий плакав, а перший власний твір — польку — він написав у дев'ять років.

Після закінчення університету з науковим ступенем кандидата природничих наук, Лисенко обрав шлях мистецтва. Він відмовився від блискучої кар'єри піаніста в Лейпцигу чи Петербурзі, щоб повернутися до України та створити тут професійне музичне середовище. У Києві він грав у аматорських театрах, виступав як піаніст і згодом став основоположником української опери, написавши десять опер та понад вісімдесят творів на вірші Тараса Шевченка.

Особисте життя композитора було складним і драматичним, наповненим трьома коханнями. Першою дружиною стала Ольга О'Коннор, яка стала музою та виконавицею партії Оксани в опері «Різдвяна ніч». Другим коханням була Ольга Липська, яка стала невінчаною дружиною та матер'ю семи дітей, народжених таємно. Третім коханням стала його учениця Інна Андріанопольська, з якою він мав епістолярний роман у 1906 році.

Громадянська позиція Лисенка коштувала йому втрати волі. Через активну діяльність у «Старій громаді» та збір коштів на національні цілі, композитора заарештували у 1907 році. Він жартівливо сказав у поліцейській камері, що нарешті зможе виспатися, бо жити з п'ятьма дітьми в будинку було надто важко. На ранок його відпустили, але цей арешт лише підкреслив його відданість ідеям.

Найбільшим дарунком Києву стала Музично-драматична школа, яку Лисенко відкрив у 1904 році на кошти, зібрані до ювілею. Цей заклад став основою для майбутньої Київської консерваторії та театрального інституту. Київ попрощався з композитором у 1912 році, коли на його поховання з'їхалися близько ста тисяч українців, а труна була вкрита червоною китайкою за козацьким звичаєм.