НАБУ має показати статистику строків розслідувань перед новими повноваженнями

Перед тим як просити парламент про розширення повноважень, Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) зобов'язані надати суспільству повну статистику строків розслідувань. Така вимога прозвучала в інтерв'ю з заслуженим юристом України Вячеславом Труновим, який наголосив на ризиках послаблення судового контролю без належної прозорості.

Головна небезпека запропонованих змін полягає у можливості фактичного усунення судового контролю за строками досудового розслідування. Експерт пояснює, що це не бюрократична перешкода, а ключова гарантія прав людини, яка запобігає перетворенню кримінального провадження на інструмент тиску. Без незалежної оцінки суду сторона обвинувачення отримує право сама визначати тривалість розслідування, що суперечить принципам правової держави.

Аналіз відкритих даних за 2020–2025 роки показує, що до суду скеровано лише близько 13,4% від усіх розпочатих проваджень. Хоча частина справ ще триває, співвідношення обвинувальних актів до загальної кількості розслідувань викликає запитання щодо ефективності системи. Статистика Верховного антикорупційного суду (ВАКС) за 2025 рік демонструє, що лише 18,8% засуджених отримали реальне позбавлення волі, тоді як більшість звільнено від покарання з випробуванням.

Критично важливим є те, що НАБУ не веде власної публічної статистики щодо клопотань про продовження строків, а ВАКС фіксує дані по всіх слідчих органах разом. Експерт наголошує: неможливо обґрунтовано вимагати зміни правил судового контролю, якщо не оприлюднено структуру тривалості розслідувань, частку задоволених і відхилених клопотань та причини відмов. Без цих даних дискусія про «перешкоди» залишається політичним аргументом, а не доказовою позицією.

Окрім процесуальних питань, піднімається тема ризиків політичного впливу через публікацію матеріалів слідства до вироку. Експерт застерігає, що вибіркове розкриття «плівок» та фрагментів справ може формувати у суспільстві враження винуватості ще до рішення суду, що є небезпечним для репутації та політичного процесу. Правильна відповідь держави має полягати у покращенні процесуального менеджменту та ресурсів, а не у зменшенні запобіжників.

Підсумовуючи, юрист наголошує, що незалежність антикорупційних органів не означає безконтрольність. Сила системи вимірюється якістю доказів та стабільністю вироків, а не кількістю пресрелізів. Спочатку має бути прозорість та аналіз причин затягування, і лише після цього можливі законодавчі зміни, щоб уникнути перетворення правосуддя на інструмент політичного тиску.