Ситуація в Краматорську стрімко погіршується: обстріли охопили всі мікрорайони, руйнуючи житлові будинки щодня. Сотні родин, чиї діти віддали життя на полі бою або зникли безвісти, опинилися на порозі евакуації. Проте для багатьох з них залишити рідний дім означає остаточно втратити надію на повернення сина чи доньки.

58-річна Лідія Василівна, яка через інвалідність першої групи бачить лише силуети, розповідає про трагедію, що розірвала її сім'ю. Її син зник безвісти під час боїв за Бахмут, ставши для батьків і дружини головною опорою. Трагедія настільки підкосила родину, що чоловік жінки, Саша, перестав ходити одразу після зникнення сина і тепер ледь пересувається по квартирі з паличкою.

Попри ризик для життя, жінка не зважується на виїзд, оскільки вдома поки що є вода, світло, а магазини працюють. Вона пояснює, що пенсія дозволяє їм існувати, але евакуювати хворого чоловіка майже неможливо. Раніше вони вже намагалися виїхати, але повернулися, коли син зник на фронті. Тепер жінка планує поїздку до Полтави до сестер, проте фінансові можливості обмежені.

Родички Лідії Василівни, які самі є переселенками з Родинського та Добропілля, намагаються знайти їм житло, але поки що безрезультатно. Сестри, які купили невеличку хатку в Заводському районі, шукають недорогий варіант з водою та туалетом, оскільки чоловік жінки не може обходитися без цих умов. Бюджет на оренду не перевищує 3-4 тисячі гривень.

Лідія Василівна сподівається на два дива: перше — що син повернеться живим, а друге — що війна зупиниться і не доведеться починати життя з нуля в іншому місті. Поки що ці надії не підтверджуються фактами, а обстріли в Краматорську стають все частішими.