Уранці 1 квітня 2026 року вся Україна зупинилася на хвилину мовчання, щоб вшанувати памʼять загиблих захисників. Серед тих, хто віддав життя за нашу незалежність, — уродженець Ізмаїла Андрій Васильович Самбай. Його імʼя сьогодні вписано в історію як приклад мужності та відданості Батьківщині.

Андрій народився 10 квітня 1980 року в Ізмаїлі, де закінчив школу №14 і пройшов шлях від простого робітника до добровольця ЗСУ. Його знайомі памʼятають його як щирого, працьовитого чоловіка, який завжди був готовий прийти на допомогу іншим у найскладніші хвилини.

З початком повномасштабного вторгнення Андрій добровільно пішов захищати Україну. Після тривалої підготовки він став частиною 122-ї окремої бригади територіальної оборони. Захисник брав участь у боях на найгарячіших напрямках: від Миколаєва та Очакова до Донеччини, Покровська та Сумщини.

Серед побратимів воїн отримав позивний «Балу». У січні 2025 року він отримав важкі поранення, але після довгої реабілітації повернувся у стрій. За сумлінне виконання обовʼязку командування неодноразово нагороджувало його, зокрема медаллю «За поранення».

27 березня 2026 року під час виконання бойового завдання у Сумській області Андрій загинув від атаки ворожого БпЛА. Його тіло не повернули додому, але памʼять про героя збережуть його рідні — дружина та двоє дітей.

2 квітня 2026 року воїна провели в останню путь на Алеї Слави нового кладовища Ізмаїла. Ця трагічна втрата ще раз нагадує нам про ціну, яку ми платимо за мирне небо, і зобовʼязує нас памʼятати кожного, хто віддав життя за нас.