Після розгромної перемоги над Полтавою донецький Шахтар гарантував собі титул чемпіона Української прем'єр-ліги, до того ж кваліфікувавшись до основного етапу Ліги чемпіонів. Аналізуємо успішний сезон "гірників". Шахтар – чемпіон.

Уже давно подібні "бінарні" підсумки сезонів УПЛ хочеться писати без знаків оклику. 34 роки, з найпершого розіграшу імені Таврії, чемпіонські трофеї йдуть у руки лише двох команд – складно навіть назвати чемпіонат нудніший. Усі попередні роки як "братів по розуму" називали Шотландію, з її дуумвіратом Селтіка і Рейнджерс, але там за два тури до кінця лідирує Гартс. Сер Алекс Фергюсон, дай бог йому здоров'я, був останнім, хто обходив двох грандів – але все йде до того, що скоро ми будемо вчити імена нових героїв.

Фото до матеріалу: Привід для радості, але не для ейфорії: що означає домінантне чемпіонство Шахтаря

Читайте також : Відео Фото Найбільше диво сера Алекса: як Абердін на рік став сильнішим за Реал та Баварію Секрети успіху: нескінченний склад, активна ротація, дорога закупівля Після початку повномасштабного вторгнення, яке унеможливило літати для наших клубів, усі скаржилися на стомленість від переїздів – особливо на міжнародні матчі. Шахтар зміг вирішити цю проблему, набравши гравців на дві (як мінімум) команди.

Протягом чемпіонського сезону у "гірників" виходив на поле 31 гравець. Само по собі це мало про що говорить, окремі "пасажири" могли вийти на хвилину, тому розглянемо цю статистику уважніше. Чотиризначне число хвилин у цьому сезоні УПЛ поки зіграли...

10 гравців Шахтаря. Чесно, спочатку подумав, що це якась помилка. Тисяча хвилин – це ж усього одинадцять ігор, як після 27 турів таку скромну кількість не міг награти навіть умовний один склад?

А річ у тім, що під фільтр "600+ хвилин в УПЛ" потрапляє аж 21 футболіст. Фактично, це Різник плюс два виконавці на кожну позицію. Будемо чесними, рівень складності сильно знизив виліт у Лігу конференцій – але, так чи інакше, Туран весь сезон займався найактивнішою ротацією.

У першій половині сезону його "старт" було неможливо вгадати, ні в глобальному плані (основу або дубль виставив?), ні в локальному (Вінісіус або Конопля? Егіналду, Проспер або Невертон? Траоре або Еліас?).

Якщо вже хокейна тема настільки в тренді, згадаю приказку: "Кубок Стенлі виграє третя ланка". Навіть не найближчий, а глибокий запас, який виходить, коли потрібно, і не підводить. Жоден гравець Шахтаря навіть не бореться за звання найкращого бомбардира (в око впадає Проспер Оба з вісьмома голами, але він майже всі забив у ЛНЗ), але коли такий майстер, як Еліас, виходить в основі лише в 17 матчах, це свідчить про визначну конкуренцію та глибину складу.

Це відіграє вирішальну роль навіть у перегонах реалів і манчестерів, а вже в реаліях УПЛ це має вигляд чит-коду. У Динамо, головного конкурента "гірників", проблеми з першим складом, не те що з другим. Команда не могла навіть претендувати на те, щоб ротувати склад без принципової втрати якості – і вже до зимової перерви стало ясно, що титул вона не захистить.

Так, десь тут важливо проговорити: подібний до шахтарського шлях актуальний тільки в ситуації, коли в обоймі є багато класних та індивідуально сильних гравців. Коли їх немає – хоч обзамінюйся, слабких гравців швидше підкосить, що вони матч грають, два не грають. А посилювався Шахтар, за українськими мірками, просто по-королівськи.

Лука Мейреліш із Сантоса приїхав за 12 млн євро, Ісакі Сілва і Лукас Феррейра коштували по 10 кожен. Взимку 2025-го купили Еліаса за 17 і Аліссона за 14.

Багато хто вкаже на продаж Кевіна в Фулгем за 40 мільйонів, але, по-перше, заплатили за нову партію бразильців уже більше, а по-друге, утримання такої довгої лавки, з великими зарплатами 20+ людям (до яких належить, наприклад, Швед, який зіграв 264 хвилини в усіх турнірах), коштує просто незрівнянно дорожче, ніж утримувати будь-який інший склад сьогоднішньої УПЛ. Окремо потрібно відзначити трансфер Проспера.

Так, відносно дешево (4,5 млн), але так підсилитися лідером команди, яка обходить вас у чемпіонських перегонах, міг тільки клуб принципово іншої вагової категорії. Атлетико цікавився Довбиком після того, як фінішував нижче за Жирону в таблиці – але він цікавився наприкінці сезону. Про те, щоб переманити Довбика в січні, навіть мови не йшло.

Шахтар перевершує за ресурсами третю-четверту команду України сильніше, ніж Атлетико – приблизно п'ятнадцяту. Читайте також : Відео Фото Процвітати по-черкаськи, або як Проспер став головною зіркою чемпіонату України Легіонеризація досягла максимуму Цей титул став 16-м в історії Шахтаря, Туран став сьомим тренером в історії клубу, який привів "гірників" до чемпіонства.

Поза конкуренцією в подібному внутрішньому рейтингу Мірча Луческу, який, навіть якщо рахувати від поточної кількості, виграв половину чемпіонств: цілих вісім. У Паулу Фонсеки три титули, у Невіо Скали, Луїша Каштру, Марино Пушича, Ігора Йовічевіча, а тепер ще й Турана – по одному. Помітили закономірність? Усі чемпіони – іноземці, як, власне, взагалі всі люди, які отримували посаду саме головного тренера (виконувачі обов'язків українці все ж були) в останні чверть століття.

Шахтар вірний принципам легіонерської команди, і тренер у цьому контексті слугує, не більше, ніж ланцюговою ланкою. На полі чемпіон теж робить ставку на іноземців – при цьому, як мені здається, ніколи це не проявлялося настільки яскраво, як зараз. У золоті часи Мірча тільки й робив, що просіював пісок у пошуках золота: з одного запорізького Металурга Кривцов, Степаненко, Соболь переходили в юному віці.

Перші двоє зіграли сотні матчів і дуже допомогли виграти титули, третій ні – але, вибачте, сама команда була рівня плейоф Ліги чемпіонів і перемоги в Кубку УЄФА. Заграти в ній було складно. Пятов, Чигринський, Ракицький, Степаненко були не менш важливими гравцями того Шахтаря, ніж Жадсон, Вілліан або Дуглас Коста.

Зараз у "гірників" як ніколи помітні проблеми з лідерами. З усіх українців питань щодо чемпіонського сезону не може виникнути хіба що до Різника – мабуть, найкращого воротаря ліги. Матвієнко, нехай і капітан, усю першу частину сезону грав все одно що за суперників.

Бондар – теж, і інтерес (згідно з інсайдами) до Сарапія, думаю, свідчить, що керівництво Шахтаря втомилося терпіти його помилки. Очеретько дуже надихнув другою частиною сезону, але це один відрізок – навряд чи хтось із фанатів клубу назве його лідером клубу. Бондаренко сів у запас, Конопля – в запас глибокий, Назарина з нього і не піднімався, про Шведа вже й згадувати смішно.

Шахтар став бразильською командою, у якої і на лавці-то своїх мало. У чемпіонському матчі з Полтавою, наприклад, у запасі їх було п'ять, троє з яких – Цуканов, Швед, Фесюн – мають мінімум практики. Зате там було 6 бразильців – за, звісно, які більше задіювались під час сезону.

Хтось скаже: зате стали чемпіонами, причому впевнено. На мій погляд, 16 титулів за 25 років мають стати приводом не тільки радіти, а й ранжувати їх на більш і менш значущі. Зовсім недавно донеччани вигравали УПЛ з 11 українцями в основі – і навіть україномовним тренером. Так, українські тренери чемпіонства з Шахтарем не брали, але Ігор Йовічевич довгі роки провів у Львові – і говорив із гравцями державною, без перекладачів.

Той склад став чемпіоном не менш упевнено, ніж нинішній. Нинішній зміг зробити ривок у другій частині сезону, але до зими розгромно (!) програвав ЛНЗ і катав нічиї з Колосом, Кривбасом, Металістом 1925. Динамо зовсім уже розвалилося, у черкасців купили лідера – тільки тому Туран виграв свій трофей так легко.

Суперників рівня Дніпра-1 з Довбиком, Піхальонком, Сарапієм, Сватком, у "гірників" і близько не було. Багато хто скаже, що у Турана немає Судакова і Мудрика – але, вибачте, це тільки жирний плюс Йовічевичу. Ігор знаходив гравців так, що "гірники" на них заробляли, а не витрачали.

Не кажучи про те, що Конопля з Бондаренком є і в Турана – але вони "є" не так, як за часів хорвата. Навіть єврокубковими досягненнями 2026-го не похвалишся перед 2022-м: той Шахтар громив РБ Лейпциг і обігравав Ренн. Так, із Селтіком були нічиї, але...

Ви впевнені, що будь-які єврокубкові досягнення "гірників" у цьому сезоні перевершують ту кампанію? Гранд шотландської ліги точно сильніший за Брейдаблік, Шемрок, Абердін (з яким донеччани ще й намучилися), Хамрун Спартанз – і навряд чи слабший за Легію з Панатінаїкосом, яким програли. Сезон, що закінчується, став першим за 20 років, у якому Україна не була представлена в групі Ліги Чемпіонів.

Наші клуби зовсім недавно проводили матчі в Гамбурзі, але залишилися без можливості перевіряти свої сили за гамбурзьким рахунком. У тому самому сезоні, крім Селтіка і Лейпцига, у Шахтаря були матчі з Реалом. Один програли, інший звели внічию – і це було можливістю перевірити себе на тлі найкращих. А хто перевіряв за гамбурзьким рахунком у поточному сезоні?

Навіть не в контексті "гірників" – просто, будь-які українські клуби? Крістал Пелас і Фіорентина з п'ятнадцятих місць у топлігах, Панатінаїкос із Бешикташем, які навіть до трійки не потрапили в слабких, АЗ, який, судячи з усього, буде шостим. Не густо, прямо скажемо. Шахтар ще минулого сезону мінімізував шанси на ігри з сильними – відповідно, на щось велике.

Він стартував у Лізі Європи, від нього вимагалося пройти сито з трьох стадій кваліфікації, він із цим не впорався – і більшу частину сезону був змушений грати із суперниками, які й багатьом командам УПЛ за класом поступаються. Що далі? Перспективи радують На щастя, найближчим часом "гірники" отримають можливість перевірити себе проти найкращих із найкращих.

Величезний єврорейтинг, здобутий у Лізі конференцій у поточному сезоні, укупі з уже описаними вище проблемами Рейнджерс гарантував Шахтарю місце в групі Ліги чемпіонів. І в цьому контексті від "гірників" можна сподіватися на прогрес. Одразу шість гравців, яких можна зарахувати до основної обойми, не переступили навіть 20-річного рубежу.

Усі – бразильці: Невертон, Еліас, Аліссон, Лука Мейреліш, Ісакі та Лукас Феррейра. Егіналду – 21, Марлону Гомесу, Очеретьку, Вінісіусу Тобіасу і Просперу Оба – по 22. Якщо не брати до уваги екстремальні приклади на кшталт Руху, у Шахтаря одна з наймолодших команд у Європі.

"Гірники" на це і працювали, купуючи бразильців, часом, не у бразильських грандів, а у їхніх молодіжок: Невертон, наприклад, дебютував у професійному футболі вже в Україні. Клуб зібрав перспективних гравців, зірок молодіжок – і розраховує на їхній прогрес. Що ж, сам факт гри проти найкращих має цьому прогресу допомогти.

Поки майже про будь-якого (про всіх, крім тих, хто стабільно поганий) бразильця Шахтаря можна сказати, що він нестабільний. Це нормально для такого віку, але це не пробачать в іграх за гамбурзьким рахунком. Подивимося, чи зможуть юні бразильці протягом літа підвищити до себе вимоги і домогтися прогресу. А ще, на мій погляд, саме наступний сезон покаже клас тренера Турана.

Не виграти в настільки комфортних умовах було досить складно. Арда не провалився, але не більше того. Найближчим часом на нього, напевно, чекає нове посилення, але також і нові, складніші випробування.

У наступному матчі Шахтар зустрінеться з Оболонню в межах 28 туру УПЛ. На думку ліцензованого букмекера betking, явним фаворитом матчу є Шахтар, перемога якого оцінюється коефіцієнтом 1,15. Нічия – 8,00. Виграш Оболоні – 19,00.

"УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ" BETKING ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ. " Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №559 від 21.11.2024).

Строк дії ліцензії 5 років.