Письменниця Юліта Ран: війну не можна приховувати від дітей, треба вчити їх відповідальності

Письменниця, драматургиня та культурна менеджерка Юліта Ран останнім часом присвятила себе створенню літератури для дітей і підлітків. Її книги, такі як «Мавка Вербичка й песиголовці» та «Листи до Алінки», вже знайшли своїх читачів серед найменших українців та їхніх батьків. Авторка переконана, що мистецтво не має сенсу, якщо воно не допомагає людям знаходити втіху та емоційну підтримку в найскладніші часи.

На початку повномасштабного вторгнення авторка сумнівалася, чи варто писати взагалі, адже здавалося, що мистецтво закінчилося. Проте відгуки читачів, які читали її книги в укриттях та брали їх у евакуацію, змінили її думку. Юліта зрозуміла, що її робота дає дітям радість та надію, навіть коли навколо панує хаос.

Вона наголошує, що слова «війна» й «дитина» не можна ставити в один ряд, але приховувати реальність від дітей неможливо. Багато класичних казок містять страшний зміст, який дитина не розуміє у маленькому віці, тоді як дорослі бачать там трагедії. Сучасна дитяча література повинна вчити дітей розпізнавати емоції та правильно реагувати на складні теми.

У своїй книзі «Листи до Алінки» письменниця розповідає історію про двох подруг, де одна втрачає ногу через міну. Сюжет побудований на реальних історіях людей, які втратили кінцівки, але змогли повернутися до активного життя. Це приклад того, як можна говорити з дітьми про війну, не лякаючи їх, а навпаки — надихаючи на боротьбу та життя.

Юліта Ран вважає, що книги для дітей можуть вчити й дорослих, зокрема батьків, як правильно спілкуватися з дітьми про непрості теми. Важливо знаходити баланс у фіналах історій, не травмувати дітей до шести років, але й не ігнорувати важливі теми. Авторка любить залишати гачок у своїх історіях, щоб читачі могли продовжувати думати про сюжет.

Письменниця закликає батьків та вчителів прищеплювати любов до читання, адже дитина не полюбить книгу, якщо вся родина сидить у TikTok. Вона радить використовувати мультимедійні прийоми та створювати аудіовистави, як це зроблено з «Книгою зоряних легенд». Також вона наполегливо закликає не читати дітям російською мовою, а обирати англійську чи польську, щоб уникнути небезпечних наративів.

Від 2014 року Юліта не читає російську літературу, вважаючи її небезпечною через наратив про безсилля людини. Український наратив, навпаки, вчить відповідальності за свою землю та хутір. Саме ця відповідальність, за словами письменниці, є ключем до перемоги в цій страшній війні.