Рівно рік тому, 5 липня 2023 року, на найгарячішому напрямку поблизу села Дементіївка на Харківщині, осколок ворожої міни прошив каску Олександра Ніжніковського. Хлопець загинув, рятуючи побратимів із суміжного підрозділу, коли обірвався зв'язок і ситуація стала критичною. Його останні дні стали прикладом справжнього братерства серед розривів мін та танкових снарядів.

Сашко був веселим, життєрадісним чоловіком з золотими руками, який з дитинства мав хист до електрики. Він працював на шахті, а після мобілізації став командиром відділення в лавách тероборони Києва. Друзі та родичі пам'ятають його як людину, яка завжди підтримувала команду, навіть коли війна насувала свою тінь.

У боях під Дементіївкою підрозділ потрапив у напівоточення, де росіяни заходили танками та штурмовими групами. Олександр, не маючи прямої команди на вихід, сам вирішив перевірити стан суміжних підрозділів, щоб зрозуміти, чому вони не можуть зв'язатися. Саме під час цієї перевірки він отримав смертельне поранення.

Побратими розповідають, що Сашко завжди був на підйомі, жартував і не боявся бути самим собою. Він навіть хотів забрати з собою на «велику землю» руде кошеня, яке опікувався разом із товаришами. Його героїзм виявився у врятуванні поранених та евакуації однолітків під вогнем.

Сьогодні, коли виповнюється рік з дня загибелі, Олександру Ніжніковському посмертно присвоєно орден «За мужність» ІІІ ступеня. Його спогади, вірші та історія життя зберігаються в музеї «Літературне Придніпров'я», щоб світло пам'яті про цього героя не згасало ніколи.