Шеф-редакторка «Детектора медіа» Наталія Лигачова підсумувала десятиліття боротьби українських журналістів за незалежність. За її словами, професія постійно трансформується, але головним завданням залишається захист від цензури, олігархічного впливу та російської пропаганди. Від радянських канонів до цифрових викликів війни — шлях української медіасфери був довшим і складнішим, ніж у багатьох інших країнах.

Кар'єра Лигачової розпочалася ще в Держтелерадіо в 1984 році, але справжній ривок стався після перебудови. Саме тоді, у 1990-х, з'явилися перші недержавні видання, аналітичні журнали та приватні телеканали. Цей період ознаменувався не лише появою нових платформ, а й формуванням професійних стандартів за підтримки західних донорів, таких як Internews.

Ключовими віхами стали створення Київської незалежної медіа-профспілки та Комісії з журналістської етики. Активна позиція журналістів у 2004 році допомогла запобігти втручанню в виборчий процес, а події Революції Гідності відкрили нові можливості для суспільного мовлення та розвитку розслідувань. Війна 2014 року та повномасштабне вторгнення 2022 року ще більше змінили ландшафт медіа, змушуючи працювати в умовах небезпеки та релокації.

Сьогодні основною загрозою для журналістів є не лише фізичний тиск, а й самоцензура через страх втрати джерел або економічний тиск. Лигачова зазначає, що навіть без прямого заборонного наказу, журналісти часто мовчать на болючі теми, щоб уникнути непрямих погроз. Це створює певні «сліпі зони» в інформаційному просторі, які ворог може використати проти України.

Наталія Лигачова також зазначила, що журналістика стає все більш жіночою професією через мобілізацію чоловіків, хоча це не завжди позитивна тенденція для гендерного балансу на керівних посадах. Вона закликає до більшої емпатії в управлінні та наполягає на тому, що журналістика — це про свободу та вплив, а не про гроші чи політичні амбіції.