Сонячні ляльки Валентини Денисюк

Народна майстриня Вален­тина Денисюк із смт Шацьк свою першу ляльку-мотанку виготовила ще в дошкільному віці. Хоч і була іграшка примі­тивною і недосконалою, бо тво­рилася із пістрявих мами­них хустин (ну зовсім як у старовинній колисковій: «Одна була хустина, та й ту вкрала дівчина, на кукли подрала, ку­кол наробила… »), утім, для пані Валентини вона – найми­ліша.

Секрет виготовлення без­ликої ляльки із глибоким сак­ральним змістом передала до­ньці її мама. Навчала, що мо­танка, одягнута в усе своє, хатнє, оспівана колисковими і зігріта теплом людських рук, завжди оберігатиме її від зла. Під час майстер-класу з виго­товлення ляльки майстриня, що не дуже добре почувалася після хвороби, так захопилася процесом намотування шма­тин, що несподівано для самої себе відчула прилив бадьо­рості.

«От вам і приклад цілю­щого ефекту від народної ля­льки! – загадково усміхнулася Валентина Сергіївна. – І чом я ра­ніше не засіла за це за­нят­тя?..

». В її домашній колекції – з десяток ляльок-мотанок – те, що лишилося після того, як обдарувала ними друзів, по­пов­нила експозицію фоль­клор­них виставок, продала земля­кам на різноманітних фести­валях і полякам під час тради­ційних у Шацькому районі Днів українсько-польської дружби. Проте «крутити куклу», як вис­лов­лювалися в давнину, не пе­рестає.

Дотримується під час її виготовлення всіх вимог: в жодному разі не використовує голку, а лише тканину (обов’я­зково натуральну чи домот­ка­ну) і нитки; основу для обличчя скручує спіраллю (символ без­кі­нечності буття) і неодмінно за рухом сонця; голівку хресто­по­дібно обмотує стрічкою. Вбран­ня для мотанок підбирає за власним уподобанням, не шко­ду­ючи яскравих кольорів, виши­тих елементів і деталей народ­ного одягу.

– Якщо роблю старшу жінку, одягаю їй на голову очіпок, якщо молоду – чіпляю коси з ни­ток. Всіх обов’язково по­в’язую хустинами. Є в моїй колекції і нарядні україночки, і селянки, і циганки.

Всі вони мені дорогі, як рідні діти! Хоча сенс символіки ля­льок-мотанок сьогодні забутий і втрачено їхню магічну фун­кцію, та пані Валентина і це бе­реться повернути. З добрими думками зроблену ляльку во­на вчепила на одвірок вхідних дверей, бо вірить, що та при­веде до хати гостей з хоро­шими помислами і відверне від неї ворогів.

– Недаремно ляльки-мо­тан­ки в наші дні стають все більш популярними. Вони так само, як і тисячі років тому, через зір, дотик, а іноді смак, цілюще впливають на психіку і здоровий розвиток дитини. А зроблена руками самої ди­тини іграшка цінуватиметься нею набагато більше, як розцяцькована магазинна.

Тим людям, яким даю уроки з ви­готовлення мотанок, розпо­відаю, що лялька з тканини – особлива і наділяється енер­гетикою того, хто її тво­рить. Недобре серце і злість, з яки­ми робиться лялька, обер­ну­ться проти самого автора. В оселі Валентини Денисюк знайшли прихисток не тільки мо­танки, а й ляльки, пошиті нею з тканини і напхані ватою, ви­го­товлені з глини і пластиліну.

Ті, що з солоного тіста, стали персонажами численних авто­р­ських композицій майстрині. Є й дві особливі – майже мет­рового зросту україночка і коза­чок, одягнуті в національний одяг і взуті в справжнє взуття. Всі витвори зроблені з душею, кожен має свою історію і свій характер, в кожному – часточ­ка думок лялькарки.

– Якби могла, навчила б дав­нього мистецтва всіх знайо­мих діток. Впевнена, що пусті Барбі відійшли б тоді на задній план, а зроблені власноруч ля­ль­ки, зокрема мотанки, стали б улюбленицями, а згодом і сі­мейними реліквіями. В них же так багато сонця, тепла і любові!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.