Станція Нижнів у Тлумацькому районі колись була місцем, де свист паровоза замінював годинник. У 1930-х роках жителі Галичини майже не мали годинників, а час визначали за сонцем або за розкладом поїздів. Цей унікальний період життя навколо залізниці та вокзалу зображено на архівних фото, які розкривають повсякденність тодішньої Галичини.

У XIX столітті залізниця вважалася символом прогресу та науково-технічного розвитку. Іван Франко поетизував парову тягу як провісник неухильних змін, тоді як деякі представники москвофільства виступали проти будівництва залізниць. Після прокладення колій Східна Галичина стала економічно перспективнішою та більш цивілізованою.

Фото до матеріалу: Станція Нижнів: коли свист поїзда був єдиним годинником

Після Першої світової війни інтенсивність руху збільшилася, і робота на залізниці стала престижною. Залізничники отримували високу платню, пенсію та різноманітні пільги. Проте польська держава впровадила специфічні критерії відбору, пріоритет надаючи полякам та римо-католикам.

Міхал Собкув у своїй книзі описує, як люди долали великі відстані пішки, оскільки поїздами ніхто не їздив через відсутність потреби. Найбільшим щастям для молодих українців було призначення у військові частини на заході Польщі, тоді як поляків відправляли далі до Коломиї.

Сьогодні історія Галицької залізниці відновлюється завдяки щорічному пробігу, який проходить вздовж колишнього історичного маршруту. Цей захід має просвітницьку мету та привертає увагу до проблем відновлення залізниці, збираючи учасників у Хриплині та фінішуючи у Нижневі.