Війни в Україні та на Близькому Сході все частіше сприймають як два фронти єдиної глобальної боротьби. Високорівневі контакти між Володимиром Путіним та іранськими чиновниками підкреслили дилему Кремля: як балансувати між підтримкою Тегерана та утриманням від прямого втручання.

Москва намагається зберегти репутацію гнучкого посередника, взаємодіючи одночасно з Іраном, Ізраїлем та арабськими державами. Проте у Вашингтоні та столицях Перської затоки наростає стурбованість, що «стратегічна неоднозначність» Путіна може обернутися проти них.

Фото до матеріалу: «Стратегічна неоднозначність» Путіна: на що готовий Кремль заради Ірану

Експерти стверджують, що Росія не надсилає наземні сили, але чітко підтримує іранський уряд, надаючи допомогу у наведенні цілей для атак дронами та ракетами. Представники США вказують на те, що Москва допомагає іранцям завдавати ударів по базах у регіоні.

Путін демонструє публічну підтримку Тегерану, але уникає конкретних обіцянок постачання озброєнь, таких як системи С-400. Це пов'язують з бажанням не псувати відносини з Дональдом Трампом та зберегти торгові зв'язки з країнами Перської затоки.

Росія прагне, щоб іранський режим вижив, але не дозволяє йому стати занадто сильним, щоб не загрожувати власним інтересам. Якщо іранський режим зазнає краху, Путін, ймовірно, швидко налагодить добрі стосунки з новою владою в Тегерані.

Ця стратегія може мимоволі посилити позиції Києва, спонукуючи країни Перської затоки шукати допомоги в Україні проти загроз від Ірану. Путін не хоче, щоб конфлікт переріс у активну війну, яка зашкодить його геополітичним розрахункам.