Українська судова практика довгий час дозволяла боржникам виводити активи за допомогою формально правильних угод. Якщо угода оформлена з дотриманням всіх вимог закону, кредитори часто не могли її оскаржити, навіть якщо дії боржника були очевидним способом уникнення платежів. Ця логіка, що базувалася на формальному підході, почала руйнуватися кілька років тому.

Поворотним моментом стала позиція Великої Палати Верховного Суду, яка запропонувала дивитися не на зовнішню юридичну форму, а на реальний економічний зміст правочину. Суд визнав, що угоди, вчинені на шкоду кредиторам, можуть бути визнані недійсними незалежно від того, чи відповідають вони букві закону. Це означає, що простого оформлення документів вже недостатньо для захисту активів.

Суди почали системно застосовувати принцип добросовісності та заборону зловживання правом. Важливим стало не те, який саме договір укладено, а яку функцію він виконує. Якщо наслідком угоди є погіршення можливостей кредитора отримати задоволення, це може бути кваліфіковано як фраудаторна дія, навіть якщо гроші були сплачені.

Практика вийшла за межі класичних дарувань. Тепер під ризиком опинилися шлюбні договори, угоди про задоволення вимог іпотекодержателя та навіть односторонні правочини, такі як відмова від спадщини. Судова влада розглядає будь-які дії боржника в період його боргових проблем з підвищеною увагою.

Окремо варто згадати про так зване створення «свого кредитора». Верховний Суд визнав, що штучне формування заборгованості з метою надання пріоритету певній особі також є проявом недобросовісної поведінки. Це закрити шлях для маніпуляцій з пріоритетом погашення боргів.

Процесуальні правила також змінилися. Кредитор тепер має право оскаржувати правочини боржника навіть за відсутності формального статусу сторони договору, якщо йдеться про захист права на виконання судового рішення. Свобода договору зберігається, але лише тоді, коли вона не використовується як інструмент для ухилення від виконання зобов'язань.

Головна зміна останніх років полягає в тому, що суди шукають реальний зміст за зовні коректною юридичною формою. Якщо ця дія зводиться до виведення активів, шанс зберегти таку угоду стає дуже низьким. Для всіх громадян та бізнесу це сигнал: не варто спробувати обійти закон через складні юридичні конструкції, оскільки суди бачать справжню мету таких дій.