Сирія опинилася в парадоксальній ситуації: новий уряд країни, який прагне інтеграції з Заходом, змушений покладатися на Росію як на головного постачальника нафти. Попри глибоку недовіру населення до Москви через її підтримку колишнього диктатора Башара Асада, обсяги російських поставок у 2026 році зросли на 75%, досягнувши 60 тисяч барелів на добу. Це робить РФ основним джерелом сирої нафти для Дамаску, незважаючи на спроби розірвати зв'язки з колишнім союзником.

Економічна реальність залишається жорсткою: внутрішнє видобуток нафти в Сирії не покриває навіть третини потреб країни. Хоча уряд відновив контроль над деякими родовищами, загальний видобуток становить лише 35 тисяч барелів на добу, тоді як потреба сягає 120–150 тисяч. Російські поставки, які раніше були епізодичними, тепер покривають значну частину цього дефіциту, оскільки інші традиційні постачальники, такі як Іран, припинили експорт після падіння Асада.

Спроби диверсифікувати джерела палива поки що не мають успіху. Дамаск намагався укласти угоди з Туреччиною та країнами Перської затоки, але фінансові обмеження, комерційні ризики та роки війни унеможливлюють доступ до міжнародних ланцюгів поставок. Єдиним життєздатним варіантом залишаються мережі, пов'язані з Росією, які використовують флот під прапорами різних країн та схем перевезення «з судна на судно» для обходу санкцій.

Ця залежність створює серйозні ризики для майбутніх відносин Сирії з Європейським Союзом та США. Експерти попереджають, що якщо Вашингтон не зможе домовитися з Москвою щодо України, Захід може вимагати негайного припинення закупівель російської нафти. Це може знову погіршити енергетичну кризу в країні, де населення вже страждає від дефіциту палива та інфраструктурних руйнувань.

Попри те, що Центральний банк Сирії відновив рахунок у Федеральному резервному банку Нью-Йорка, що відкриває нові можливості для фінансової комунікації, енергетичний сектор залишається вразливим. Уряд намагається приховувати походження російських поставок у державних ЗМІ, щоб не провокувати суспільний резонанс, але реальність залишається незмінною: без російської нафти економіка Сирії може зупинитися.