У літургійному календарі Церков візантійської та латинської традицій 12 травня пов’язане з пам’яттю Константинопольського Патріарха Германа. Його життя припало на злам VII і VIII століть, коли найбільшим викликом для Церкви у Східній Римській імперії стало іконоборство. Народився майбутній святий в середині VII ст.

у Константинополі. Був знатного походження. Його батько служив при царському дворі і доводився родичем візантійським імператорам. Здобувши хорошу освіту, Герман став священиком при Святій Софії у Константинополі.

Фото до матеріалу: Церковний календар, 12 травня. Святий Герман, Патріарх Константинопольський

Близько 705 р. посів митрополичу катедру м. Кизика. Як єпископ цього міста брав участь у монотелітському соборі 712 р., що імовірно пізніше було використано його противниками з табору іконоборців. У джерелі, яке подає підписи усіх присутніх на соборі, біля імені Германа пізніше дописано “патріарх Константинопольський”, аби дискредитувати його.

715 р. Герман став Патріархом Константинопольським. Хоч скандальний собор 712 р., участь в якому закидали святителю, мав на меті спростувати постанови Халкедонського Собору (451 р.), однак як Патріарх Константинопольський Герман пише послання до Вірменської Церкви, в якому переконує монофізитів в істинності його постанов. Проте такі екуменічні старання не принесли результату — вірменські монофізити до єдності з Константинополем не прийшли.

Перебування Германа на патріаршому престолі збіглося з правлінням імператорів Лева ІІІ Ісавра та його сина Констянтина V Копронима — найлютіших іконоборців. Цей рух набрав в імперії значного розмаху, а підтримка його першими особами імперії спричинила переслідування тих, хто виступав за почитання ікон. Патріарх Герман зайняв рішучу позицію іконопочитателів і виступав проти будь-яких намагань імператорів втручатися у вчення Церкви.

Закінчилося все зняттям Германа з патріаршого престолу 730 р. Він повернувся до свого родинного маєтку Платаніон, де 741 р. помер. Для іконопочитателів Константинопольський Патріарх продовжував залишатися авторитетом. Його тіло поховали в монастирі Хора в Константинополі, а ідеї, висловлені у його творах, пізніше знайдуть своє відображення у постановах VII Вселенського Собору (787 р.), який засудить іконоборство і проголосить Гемана святим. Подальша історія мощей св. Германа є доволі сумною.

1204 р. їх викрали і перевезли до Франції хрестоносці, які захопили Константинополь. Мощі св. Германа зберігалися в абатстві м. Бор, поки в роки Французької революції їх публічно не збезчестили.

Лише невелика частина з них потрапила до Венеції, де зберігається сьогодні. Одним з найважливіших творів Германа Константинопольського є його “Коментар на Божественну Літургію”, на який наклало відбиток протистояння Патріарха з іконоборством. Обстоюючи зображення Ісуса Христа на іконах задля почитання, Герман каже, що і Літургія покликана його зображати.

Тому у його “Коментарі” Літургія виступає як ікона. Зображальну мету константинопольський святитель приписує не тільки її текстам та дійствам, а й облаштуванню храму, святому посуду та ризам священнослужителів. Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.