«У машині тиша — усі слухають небо». Ці слова стають головним індикатором безпеки для водія, відомого як «Степанич», який вже сім років ризикує життям, щоб доставляти бійців на позиції та евакуювати їх звідти. Його робота — це постійний маршрут між життям і смертю, де кожна хвилина тиші означає, що всі повернулися живими.

Історія цього бійця розкрита на сторінці 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. «Степанич» пройшов шлях від Світлодарської дуги та Попасної до Авдіївки та Вугледара. Сьогодні він офіційно є старшим техніком роти безпілотних авіаційних комплексів 3-го механізованого батальйону, але вночі його місце — за кермом, де він вивозить і заводить підрозділи під постійною загрозою з боку дронів.

Кожен виїзд вимагає нового маршруту, оскільки дороги та ризики постійно змінюються. Іноді доводиться вести бійців пішки через ліс, щоб доставити їх на позицію. «Треба думати не тільки за себе, а й за хлопців. Вони розраховують, що ти їх вивезеш», — наголошує водій. Коли машина виїжджає в безпечну зону, тиша змінюється на жартівливі розмови, що для нього є найкращим підтвердженням виконаної роботи.

Один із найнебезпечніших виїздів стався під час евакуації поранених після атаки дрона по пікапу. Завдяки діям «Степанича» вдалося витягнути всіх поранених, які нині проходять лікування, і він продовжує підтримувати з ними зв'язок. Його історія також містить епізоди полону та повернення побратимів, коли один із звільнених одразу набрав номер, який пам'ятав напам'ять, щоб «Степанич» приїхав за ним.

Для цього бійця ця війна — це про глибоку відповідальність. «Якщо ми не будемо воювати, будуть наші діти. Тут кожен розуміє, навіщо він тут. Бо якщо хтось не відпрацює — загинуть або будуть поранені піхотинці», — каже він. Його щоденна праця на передовій є прикладом того, як один чоловік може врятувати життя багатьом побратимам.