Євген Самойлов, 61-річний ветеран з Харківщини, після завершення бойової служби на фронті взяв на себе найважливішу місію — виховання трьохрічного онука. Батьки дитини, які мали згубну залежність, відмовилися від своїх обов'язків, і дідусь став єдиною опорою для малюка, ризикуючи власним спокоєм заради майбутнього онука.

До повномасштабного вторгнення Євген жив у селі за сім кілометрів від кордону, де мав розвинене господарство: сад, ставок, тваринництво. Коли 24 лютого 2022 року почалися вибухи, він, маючи досвід тероборони з 2014 року, без вагань пішов захищати рідну землю. Служив водієм-санітаром, захищав Харків і Київ, але змушений був піти з війська, щоб доглядати за дитиною.

Історія трагедії розпочалася влітку 2022 року, коли у сина Євгена народився онук. Через місяць дитину госпіталізували з ускладненнями, а батьки, які мали проблеми з алкоголем, залишили малюка в лікарні. Щоб уникнути дитбудинку, Євген знайшов няню, яка доглядала за немовлям, а потім забрав онука до Харкова, орендуючи житло на військові виплати.

Процес оформлення опікунства тривав понад пів року, але суд нарешті вирішив справу на користь дідуся. Зараз Євген повністю присвятив себе онуку, який росте енергійним і розумним хлопчиком. Вони відвідують заняття в Центрі підтримки сім'ї Карітас-Спес, де дитина отримує необхідну психологічну та логопедичну допомогу.

Життя ветерана нині пов'язане з постійною турботою про дитину, що не дає можливості піти на роботу. Євген живе у квартирі, отриманій як ветеран, що втратив власне житло, але навіть пенсії та військові виплати не завжди вистачає на всі потреби. Батьки дитини майже не підтримують зв'язок і не платять аліменти, залишаючи всю тягар на плечах дідуся.

Попри труднощі, Євген знаходить сили жити заради онука, який наповнює його день сенсом. Він мріє про закінчення війни, щоб діти росли в мирі та любові. Його історія — це приклад того, як багато українських родин вимушено беруть на себе опікунство над дітьми, батьки яких захищають країну або втратили життя.

Ця трагічна тенденція зростає з кожним днем війни, коли демографічна ситуація в Україні погіршується через втрату батьків та руйнування сімей. Ветерани та їхні родичі стають останнім пристановищем для дітей, які залишилися без опіки, демонструючи неймовірну силу духу та любов до рідних.