Війна з Росією — не головний виклик для України: експерт розповів про стратегічні «карти» майбутнього

Світ входить у період глибокої турбулентності, який може тривати десятиліттями. Війни, технологічні ризики, кліматичні зміни та боротьба за ресурси формують нову реальність, де старі правила більше не працюють. Україна опинилася в епіцентрі цих подій, а не на периферії, як це часто здається ззовні.

На нещодавньому 19 Українському маркетинг-форумі генеральний директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький розповів про те, які «карти» можуть дати країні шанс вистояти у XXI столітті. Його аналіз водночас загрозливий і оптимістичний, адже він попереджає про сніжний ком викликів, але наголошує на унікальних українських перевагах.

Спікер зазначив, що однополярний світ, де панували США, закінчується. Ми переходимо до мультиполярної системи, де з'являється багато гравців, які претендують на лідерство. Росія вже зробила свій крок, як і Китай з Іраном. ЄС намагається прокидатися, але цей перехід триватиме десятиліттями, а деколи й поколіннями.

Турбулентність посилюється через розрив між технологічним розвитком та етикою. Приклад компанії Anthropic показує, що чим потужніший штучний інтелект, тим складніше його контролювати. Якщо софт, здатний руйнувати інфраструктуру, потрапить у «погані руки», наслідки будуть руйнівними. Також варто пам'ятати про долю «Конкорду»: високотехнологічні системи можуть відкатитися назад, і ми можемо втратити надійність GPS та інших сервісів.

Другим викликом є накопичуваний ефект кліматичних змін. Навіть повна зупинка викидів не скасує вже запущених процесів. Кліматичні зміни призведуть до воєн за воду, міграційних потоків і непридатних для життя територій. Війна з Росією у цьому контексті — не найбільший стратегічний виклик, адже це сильний, але відносно нескладний противник.

Глібовицький закликає готуватися до демографічних викликів та проблем, пов'язаних з географією. Україна опинилася в ситуації, де її суб'єктність не викликає великого ентузіазму у світі. Це означає, що нам потрібно буде доводити право на існування. Єдиний вихід — рух до ЄС, але проблема в тому, що вступаємо до союзу, якого по суті немає.

Україна не спроможна існувати без підтримки ЄС, який зараз субсидує нашу економіку. Якщо країна опиниться поза блоками, вона змушена буде радикалізуватися до такої межі, що про якість життя говорити не зможемо. Тому Україні потрібен вступ до союзу, який може постояти за себе.

Українське суспільство пережило тоталітарну та колоніальну травми, які визначають сучасну силу нації. Ми пройшли через пекло, і це сформувало низову суб'єктність громадян та потужний активізм. Ця риса дає нам можливість вистоювати та продовжувати боротися тоді, коли здавалося б, мали б скластися.

Україна має кілька важливих переваг. Це помірний клімат із чітко вираженими порами року, що дає можливість стабільно вирощувати сільськогосподарські культури. Також ми забезпечені водою, яка стане одним із головних джерел конфліктів у майбутньому. Харчова безпека робить Україну привабливою для мігрантів, які шукають гарантоване харчування.

В Україні сформовано індустріалізоване суспільство зі здатністю до швидких інновацій. Ми можемо «напружитися» та впроваджувати складні технології у межах тижнів. Це дає Україні шанс здобути дійсну суб'єктність і не повторювати помилки інших країн, таких як Японія, яка втратила незалежність безпекової політики.

Інклюзивна громадянська ідентичність дозволяє зайти в наше суспільство будь-кому, хто має добрі наміри. Українці краще підготовлені до сучасних викликів завдяки складній історії. Маємо низову суб'єктність, культуру «бекапу» та орієнтацію в майбутнє. Саме ці речі є опорами, на які можемо спертися у XXI столітті.