Актор В'ячеслав Довженко стає однією з найпопулярніших постатей на екранах України останнім часом. Глядачі бачать його в історичних фільмах, детективах та улюбленому серіалі про поліцію. Проте за сценою зірки приховується людина, яка несе відповідальність за кожну роль і несе важке навантаження через війну.

Цього року актор зіграв сина Івана Франка у фільмі «Інший Франко», літератора Миколу Хвильового у стрічці «Будинок Слово» та героя, схожого на Андрія Данилка, у кіноальманах «Перші дні». Окрім цього, на екранах каналу ICTV2 успішно працює детектив «Рубан», а восени стартує продовження серіалу «Дільничний з ДВРЗ» під назвою «ДВРЗ. Повітряна тривога», де Довженко знову втілить образ поліцейського Сергія Бондаря.

У інтерв'ю актор зазначив, що нинішня хвиля популярності не є випадковістю, а наслідком затримки випуску фільмів через ковід та повномасштабне вторгнення. Він переконаний, що граючи історичних постатей, ми відкриваємо для себе власну історію, роблячи відомими постаті, які раніше були невідомі широкому глядачу.

В'ячеслав Довженко не вважає себе заваленим роботою, хоча бажав би цього. Він нагадує, що акторство — це ремесло, яке вимагає наполегливої праці на ім'я, щоб згодом ім'я працювало на тебе. Актор підкреслює, що випробування є частиною професії, і лише ті, хто вистояв, стають лідерами.

Особливо актор розповів про роль Миколи Хвильового, який у радянську епоху проголосив «Геть від Москви!» і вчинив самогубство. Довженко вважає цей вчинок сміливим і сильним, адже письменник зробив це, коли навколо панував Голодомор, а друзі жили в ілюзіях достатку. Такий поступ, на думку актора, викликав гнів у розумних людей і став сигналом про несправедливість влади.

Щодо персонажа Андрія Данилка, актор зазначив, що не намагається копіювати зірку шоу-бізнесу. Він розуміє, що час мине, і можна буде створити окрему стрічку про феномен Данилка. Наразі актор просто відтворює деталі поведінки та міміку, які він помітив у реальному житті, і не дивився відео зі зіркою.

В'ячеслав Довженко також висловив думки про майбутнє театру. Він вважає, що репертуарні театри мають позбутися кордонів та бюрократії, щоб актори могли виступати разом без обмежень. Актор закликає до конкуренції та залучення нових сил, щоб глядачі бачили різноманітні вистави, а не просто сиділи за зарплатою.

У особистому житті актор зараз не вільний, хоча і не відмовляється від ролей, які не цікавлять його. Він віддає перевагу проєктам, які додають фахівцю цінності, а не просто приносять гроші. Довженко також віддає час благодійному фонду «Кіно заради перемоги», де вони показують кіно військовим та спілкуються з ними.

Актор розповідає про своїх синів, які теж пов'язані з театром. Старший син Іван вчиться в Театральному університеті та вже брав участь у прем'єрах, а молодший Василь відвідує театральної студії. Довженко зізнається, що хотів би приділяти дітям більше уваги, але війна та робота не дозволяють цього. Він сподівається, що його сини знайдуть себе у творчості та стануть особистостями.