Випускниця Шацької загальноосвітньої школи Лілія Грицюк, нинішній доцент кафедри соціальної педагогіки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, згадує дитячі роки, прожиті у сім'ї педагогів, як період, що сформував її характер і професійний шлях. Її мати Надія Володимирівна була вчителькою початкових класів, а батько Костянтин Петрович очолював школу, що наклало на дівчину подвійну відповідальність за власні вчинки та успіхи.

Лілія Костянтинівна згадує контраст між старим приміщенням школи з його вологістю та холодом та новим будинком, збудованим у 1961 році. Саме звідти, з вікон другого поверху нового корпусу, відкривався чудовий краєвид на озеро Світязь. Ці спогади про шкільні роки, коли доводилося навчатися у дві зміни через переповненість класів, залишаються в пам'яті як час, коли батьки вимагали від неї сумлінності, але завжди вірили в її сили.

Після закінчення школи перед дівчиною постало важливе питання вибору професії. Хоча вона спочатку вагалася, боячись повторити важку долю вчителів, батько наполягав на вступі на історичний факультет Волинського педагогічного інституту. Саме так вона почала свій шлях у освіті, згодом ставши не лише ученицею, а й колегою багатьох своїх колишніх вчителів, які стали для неї наставниками.

У 1979 році Лілія Грицюк вступила до аспірантури Київського педагогічного інституту, де успішно захистила кандидатську дисертацію. Повернувшись до Луцька, вона очолила кафедру соціальної педагогіки, займалася науковою роботою та методичним забезпеченням навчального процесу. Колеги високо оцінюють її феноменальну відповідальність, професіоналізм та вміння поєднувати сувору науку з людяністю та гумором.

Нині Лілія Костянтинівна часто навідується до рідного Шацька, де її батько досі є для неї прикладом добропорядності. Вона з вдячністю згадує маму, яка померла півтора року тому, називаючи її людиною від землі з великою життєвою мудрістю. Саме ці два постаті стали для неї рушійною силою, що спонукала до постійного руху вперед та вдосконалення.