Європейський суд з прав людини остаточно визнав, що довічне ув'язнення без реального механізму перегляду порушує фундаментальні права людини. Суд постановив, що навіть наявність процедури помилування через 40 років не забезпечує необхідного шансу на звільнення, оскільки цей термін є занадто тривалим для відповідності стандартам Конвенції.

Справа стосувалася громадян кількох країн, які відбували покарання в Угорщині за особливо тяжкі злочини, зокрема обтяжене вбивство. Національні суди цих держав виключали можливість умовно-дострокового звільнення, залишаючи лише процедуру обов'язкового помилування після чверті століття ув'язнення.

Суд наголосив, що довічне позбавлення волі не суперечить Конвенції лише за умови існування реальної можливості його скорочення. Відсутність достатніх процесуальних гарантій у межах процедури помилування робить цей механізм неефективним інструментом для забезпечення редукованості покарання.

Важливо розуміти, що формальне існування процедури не є вирішальним. Ключовим є її реальна ефективність та доступність у розумні строки. Очікування 40 років до першого шансу на звільнення фактично позбавляє засуджених гідності та порушує заборону нелюдського покарання.

Це рішення має значення для всієї правозастосовної практики. Воно підкреслює, що саме по собі довічне ув'язнення не є автоматично незаконним, але воно повинно супроводжуватися сумісним із міжнародними стандартами механізмом перегляду. Будь-яка система, яка не дозволяє реальної надії на звільнення, є неприпустимою.

Таким чином, ЄСПЛ встановив, що нове законодавство, яке обмежує можливість перегляду довічних вироків лише після 40 років, не відповідає вимогам статті 3 Конвенції. Це рішення нагадує всім, що права людини мають бути захищені навіть у найжорстокіших умовах ув'язнення.