Японські самураї зазвичай уявляють собою чоловіків у обладунках, але історія цього класу значно складніша, ніж показує популярна культура. Серед воїнів були й жінки, чиї ролі поступово відкривають дослідники завдяки новим архівним матеріалам. Самураї — це не лише воїни, а цілий соціальний стан, відомий як бусі, де статус визначав належність до класу незалежно від навичок зброї.

Жінка, народжена в самурайській родині, автоматично вважалася самураєм, хоча масовою участю жінок у боях це не було. Існувала окрема категорія онна-бугейся — жінок-воїнів, які з'являлися переважно як винятки, але історія зберегла їхні приклади. Найпереконливіші свідчення походять із періоду громадянської війни Босін 1868–1869 років, коли на боці сьоґунату діяли жіночі загони.

Одним із таких загонів був «Дзьосіґун», який очолювала 22-річна Нака́но Таке́ко. Її бойовці, озброєні нагінатами та мечами, вступали в бій проти ворогів із вогнепальною зброєю. Історичні записи фіксують, що Такеко особисто вразила кількох супротивників, перш ніж загинула від кулі, а виживші відступили разом із чоловічими силами.

Традиції передбачали базове бойове навчання для жінок цього класу, особливо володіння нагінатою, яке в деяких регіонах, як-от Айзу, було системним. Археологічні знахідки поховань із останками жінок молодого віку також дають підстави вважати, що вони могли гинути в боях, хоча це не завжди остаточно підтверджено.

Окрім фактів, існують легенди про Томое Ґозен та Огорі Цурухіме, чиї історії збереглися у хроніках та мистецтві, але історики дискутують про їхню реальність. У періоди Камакура та Едо жіночі образи-воїнів почали романтизувати, перетворивши їх на культурний міф символів сили та честі.

Сьогодні історія жіночих самураїв залишається поєднанням фактів та переказів, які розширюють наше розуміння минулого Японії. Вона показує, що суспільство було набагато різноманітнішим, ніж здається, і що окремі жінки справді могли брати участь у військових діях, хоча це не було поширеною практикою через суворі табу культури.