Без могили й пам'ятника: на Баштанщині загинув брат Степана Бандери й помирає пам'ять про підпілля ОУН

Понад 30 років краєзнавці та історики намагаються розплутати таємницю загибелі молодшого брата Степана Бандери, якого, ймовірно, забили до смерті радянські солдати на подвір'ї жительки села Піски Баштанської громади в березні 1944 року. Цей чоловік, відомий у підпіллі як «Богдан», промовив перед загибеллю: «Я Богдан, я українець із Львова». Попри свідчення очевидців та архівні документи, його могила, скоріше за все, була знищена, а в селі досі немає жодного пам'ятного знаку ні йому, ні іншим підпільникам ОУН.

Історія розслідування починається з роботи краєзнавця Юрія Зайцева, який з початку 90-х років відновлював імена репресованих жителів Миколаївщини. Його дослідження спираються на свідчення Тамари Задираки, яка в 1997 році описала вбивство «Богдана» на своєму подвір'ї. Вона розповіла, як вояки Сибірської дивізії, прийнявши юнака за німецького шпигуна, жорстоко його били, а він намагався захиститися, стверджуючи, що він українець. Тіло лежало три доби, після чого його поховали в городі, але згодом радянська влада неодноразово розкопувала могилу, щоб стерти будь-які сліди.

Ключовим доказом версії про спорідненість стала світлинка гімназистів з Холма, яку у 2001 році надіслав краєзнавець житель Бережан Тарас Гурко. На звороті фото він вказав, що навчався в одному класі з Богданом Бандерою. Сестра загиблого, Оксана, та колишня зв'язкова підпілля Ніна Борова, яка бачила «Богдана» на зібраннях у Пісках, одразу впізнали його на знімку. У 2005 році відбулося офіційне впізнання, підтверджене відеозаписом та актом, хоча офіційних слідчих справ про загибель брата провідника ОУН так і не існує.

Поки вчені шукають істину, пам'ять про підпільників Баштанщини зникає. За свідченнями Тамари Задираки, у 1944 році контррозвідка СМЕРШ арештувала вісім жителів села, трьох розстріляла, а інших жорстоко катували, відправляючи в табори на Колиму та в Ухту, де багато хто помер від хвороб. На території громади діяло понад 60 підпільників ОУН(б), але їхні імена залишаються в архівах, а в селі досі немає меморіалу, який би вшанував їхню боротьбу.

Місцева влада досі не вирішується встановити пам'ятний знак, посилаючись на відсутність офіційних документальних підтверджень, хоча свідчення очевидців та архівні матеріали свідчать про злочини радянської влади. Єдиним символом пам'яті став кенотаф, встановлений племінником розстріляного Григорія Чухліба, на якому написано: «Кому Я, і чим завинив? Чи тим, що народ свій любив?». Без воли місцевої влади та офіційного визнання історія загибелі брата Степана Бандери залишається лише легендою, яку намагаються зберегти краєзнавці.

Ця історія нагадує про трагічні наслідки окупації, які не зникли й через 80 років. Методи репресій, описані в листах свідків, жахливо нагадують про злочини сучасних російських окупантів. Поки в Пісках немає пам'ятника, дослідники продовжують збирати свідчення, намагаючись повернути гідність тим, хто віддав життя за незалежність України, і не дати історії бути стертою знову.