В Україні триває гостра боротьба за формування Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки, де розділ про будівництво став головним полем битви. Громадські організації та експерти стурбовані тим, що спроби дерегуляції та повернення до моделей, які не підтримав президент у 2022 році, можуть підривати прозорість відбудови країни. Замість чіткого контролю, урядові ініціативи іноді фактично дозволяють забудовникам самостійно обирати собі контролерів, що створює прямі загрози для майбутніх містобудівних рішень.

Для звичайних громадян ця боротьба має дуже конкретне вимірювання: чи з'являться нові житлові райони з необхідними школами та лікарнями, чи ми отримаємо хаотично забудовані мікрорайони без інфраструктури. Відповіді на ці питання закладаються саме зараз у правилах, які формуються в Антикорупційній стратегії. Якщо не вдалося зупинити вплив лобістів на цьому етапі, це може призвести до того, що державні інвестиції та міжнародна допомога будуть розкрадені або використані неефективно.

Корупція в містобудуванні не обмежується лише хабарями; вона часто проявляється у легалізації незаконної забудови на різних етапах — від розробки документації до введення об'єктів в експлуатацію. Передача контрольних функцій приватним суб'єктам, як-от архітекторам та експертам, які фактично виконують публічні обов'язки, не завжди зменшує ризики. Навпаки, через відсутність належного антикорупційного контролю над такими особами, це може лише посилити корупційні схеми під виглядом цифровізації та дерегуляції.

Ситуація ускладнюється тим, що офіційна статистика втратила зв'язок із реальністю через заборону планових перевірок. Це створює ілюзію благополуччя, коли за тисячами виданих містобудівних умов та обмежень (МУО) офіційно фіксуються лише поодинокі порушення. Громадська ініціатива «Голка» змогла відстояти частину важливих змін, вилучивши з проєкту стратегії найбільш ризиковані норми, але критичні проблеми, такі як безстроковість МУО, залишилися.

Найбільш небезпечним залишається ризик безстрокових дозволів на будівництво, які видаються лише на основі генпланів без детальних планів території. Це може призвести до того, що нова документація роками не реалізовуватиметься через суперечності зі старими дозволами, фактично блокуючи логіку відбудови. Також залишається загроза спрощення процедур охорони культурної спадщини, що суперечить міжнародним зобов'язанням України.

Попереду у Верховній Раді чекає складне проходження цього документа, де будівельна сфера знову стане полем протистояння різних груп впливу. Хоча затвердження стратегії є вимогою західних партнерів для отримання фінансування, ключовим залишається не сам текст документа, а політична воля та публічний моніторинг його виконання. Без цього навіть якісний документ може залишитися лише декларацією, а реформи — саботованими зсередини.