Різниця між 8 та 9 травня — це не просто питання годинника, а прірва між справжнім вшануванням пам'яті жертв війни та радянським «побєдобєсієм». Про це у розмові з РБК-Україна розповів кандидат історичних наук Роман Кабачій, завідувач сектора Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Експерт нагадав, що акт капітуляції Німеччини був підписаний 8 травня, проте в Москві вже настав 9-й день. Саме тому радянська влада «притягнула» цю дату за вуха, перетворивши її на офіційний день перемоги, хоча юридично події відбулися в інший час.

Ключова відмінність полягає у підході до святкування. У вільному світі акцент робиться на пам'яті загиблих, тоді як у СРСР, особливо за часів Брежнєва, панував кітч — ефектність та орієнтація на масовий попит. Саме в цьому середовищі зростали сучасні лідери Росії та Білорусі, для яких війна уявлялася красивою, а не жахливою реальністю.

Історик зазначив, що гасло «можемо повторити» є проявом хвалькуватості, оскільки ніхто з радянських керівників не розумів справжньої суті війни. У СРСР існувала повна заборона фронтової правди: за її висвітлення в листах чи щоденниках людей садили, а правду про війну намагалися поховати.

Лише після розвалу Союзу з'явилися свідчення, як у книзі Миколи Нікуліна «Спогади про війну», де описано жахливу картину поля бою з непохованими скелетами. Історик підсумував, що першою жертвою війни в СРСР стала саме фронтова правда, а війна була злочинною передусім проти власних солдатів, яких кидали на бійню за розпорядком командирів.