Спроби Кремля прив'язати припинення вогню до параду на Красній площі знову повернули увагу до 9 травня — дати, яку Росія десятиліттями використовувала як інструмент впливу на Україну. Ця дата, яку Москва намагається подавати як спільне свято, насправді є результатом штучної історичної містифікації, розробленої ще за часів Сталіна.

Історичний факт залишається незмінним: капітуляція Німеччини відбулася 8 травня за європейським часом. Сталін же просто «вигадав» 9 травня, щоб не відзначати день перемоги разом із союзниками. Це дозволило СРСР створити власний календар війни, який відрізнявся від світового, і замаскувати фактичний союз між Радянським Союзом та Рейхом у перші два роки війни.

Перший після 1945 року парад насмілився провести лише через 20 років Брежнєв, який і зробив 9 травня вихідним днем. До того часу Сталін уникав святкування, бо в країні панували руїни, десятки мільйонів жертв, голод і репресії. У державі, яка готувалася до нової війни, просто не було що святкувати, а справжні ветерани, які пройшли пекло, не бажали згадувати про війну.

Путінський міф про «спільну пам'ять» та «побєдобєсіє» виник лише у 2005 році, коли учасників війни майже не залишилося. Цей гротескний образ став маскою для підготовки до нових війн і спроби затягнути сусідні країни у простір спільних втрат. Багато українців добровільно стали учасниками цієї вистави, хоча вона перетворилася з радянської на відверто шовіністичну.

Історія показує, як українське суспільство опиралося 8 травня і захищало 9 мая, як адміністрації Кучми та Януковича плекали радянський канон, а спроби Ющенка примирити українців зіштовхувалися з опором. Боляче думати, що за своє одужання від мороку російських фальсифікацій український народ сплачує таку високу ціну.

Нестерпно розуміти, що якби не анексія Криму, не війна на Донбасі і не ця велика війна, то ми борсалися б у цьому радянському лайні ще десятиріччями. Справжня пам'ять про війну не потребує штучних дат і міфів, вона живе в серцях тих, хто пройшов через пекло і не бажав про неї згадувати.