Іван Огієнко, відомий як митрополит Іларіон, залишився в історії України як одна з найвпливовіших постатей, чию діяльність Москва намагалася знищити. Видатний державний діяч, ректор, міністр освіти УНР та науковець присвятив все життя боротьбі за українську державу, церкву та мову, за що радянська пропаганда називала його «петлюрівським міністром» та «ворогом Московщини».

Народившись у 1882 році в Брусиліві, Огієнко пройшов шлях від селянської родини до професора університету Св. Володимира. Він став першим ректором українського державного університету в Кам'янці-Подільському та міністром освіти уряду Директорії УНР. Саме за його ініціативи було ухвалено закон про державність української мови, затверджено правопис та виділено кошти на українські підручники.

Фото до матеріалу: Чому Москва боялася Івана Огієнка: від ректора до митрополита, що переклав Біблію

Особливе місце в історії посідає сценарій свята Злуки 22 січня 1919 року, розроблений Огієнком. Під час цього заходу вперше співали народні хори, а унікальні дзвони Софійського собору рознеслися по всій Україні, повідомляючи про об'єднання республік. Сам текст Універсалу привіз на коні актор Микола Садовський, переодягнений у Богдана Хмельницького.

Радянська цензура ставилася до Огієнка як до однієї з найбільш небезпечних особистостей, поставивши його третім у списку десяти найнебезпечніших українців після Мазепи та Петлюри. Його наукові концепції про давнє походження української мови та книгарства спростовували московські міфи, що й стало причиною його переслідувань. У Варшаві він заснував журнали «Рідна мова» та «Наша культура», а Служба зовнішньої розвідки України зберегла справу під кодовою назвою «Святоша».

Фото до матеріалу: Чому Москва боялася Івана Огієнка: від ректора до митрополита, що переклав Біблію

Головною працею життя вченого став переклад Біблії українською мовою, завершений у 1940 році, але опублікований повністю лише у 1962-му в Лондоні. Після смерті дружини Домініки, яка допомагала йому у науковій роботі, Огієнко прийняв чернечий постриг і згодом став митрополитом. Він помер у Канаді у 1972 році, залишивши заповіт про повернення свого архіву в Україну лише за умови її незалежності та вільної церкви.