Сучасний Вашингтон дедалі частіше приміряє на себе тогу античного реалізму, посилаючись на історика Фукидіда. Проте така інтерпретація класика ризикує перетворитися на вирок для американської державності, адже США самі загнали себе в пастку, вирішивши, що вірність праву сильного є єдиною стратегією виживання.

Щоб зрозуміти суть проблеми, варто згадати 416 рік до нашої ери. Тодішній морський гегемон Афіни пред'явили ультиматум крихітному острову Мелос, вимагаючи данини. Мелосці хотіли нейтралітету, але отримали жорстку відповідь: справедливість існує лише між рівними за силою. Трагічний фінал — знищення міста та рабство його жителів — став початком морального краху самих Афін.

Сьогодні адміністрація США, зокрема радник Стівен Міллер, відкрито висміює віру в міжнародні умовності, стверджуючи, що у реальному світі все вирішує насильство. Приклади такої політики — від шантажу союзників до погроз знищити цілі цивілізації — перетворюють наддержаву на «ізгоя», який відкинув легітимність задля диктату. Це і є справжня пастка: лідер, що ігнорує правила, швидко стає тираном, проти якого об'єднується весь світ.

Геніальність американської політики після 1945 року полягала у самообмеженні та вбудовуванні своєї міці в міжнародні правові інститути. Це робило домінування США прийнятним для інших, дозволяючи більшості знаходити вигоду в системі. Тепер, коли цей фундамент зруйновано гаслами про відмову від допомоги, країна опиняється у вакуумі.

Історія Мелоса залишається суворим попередженням: коли наддержава вірить, що вона вища за правила, вона втрачає статус лідера і перетворюється на просто «найбільшого хижака». А хижаки, якими б сильними вони не були, рідко помирають від старості в оточенні друзів.