Дефіцит кадрів та високі витрати: як український бізнес адаптується до нових умов

Український бізнес сьогодні стикається з безпрецедентними викликами, серед яких гострий дефіцит кадрів через мобілізацію та масовий виїзд людей за кордон. Водночас підприємства змушені балансувати між зростанням зарплат та високими витратами на виробництво, зокрема на електроенергію, яка сьогодні коштує дорожче, ніж у багатьох країнах ЄС. Війна одночасно показала критичну важливість наявності власної промислової бази та необхідність швидкої адаптації до нових економічних реалій.

За даними масштабного дослідження ринку праці, проведеного Федерацією роботодавців, майже кожне працююче підприємство відчуває нестачу персоналу. За 10 місяців 2025 року в промисловості скоротилася штатна чисельність на 99 тисяч осіб, проте 67% компаній все одно намували нових працівників. Найбільший кадровий голод зафіксовано в переробній промисловості, металургії, машинобудуванні, енергетиці та агросекторі, де 70% вакансій припадають лише на 105 професій.

Зарплати дійсно зростають у середньому на 10–15% на рік, але це не єдиний фактор, що вирішує проблему найму. Низька мобільність населення та регіональні диспропорції змушують людей залишатися на місцевих роботах, навіть якщо пропозиції є в інших регіонах. Бізнес шукає виходи, зокрема через промисловий аутсорсинг, створюючи пул із понад 100 компаній, які можуть гнучко балансувати між дефіцитом кадрів у одних місцях та вільними потужностями в інших.

Система бронювання працює краще в ключових секторах, таких як оборона та енергетика, де для великих заводів забезпечується 100% захист персоналу. Хоча власники бізнесу часто хочуть повного захисту, Федерація з першого року війни тісно працює з Мінекономіки над удосконаленням механізмів, знаходячи баланс між потребами оборони та економічного розвитку. Основний недолік залишається велика кількість людей поза легальним працевлаштуванням.

Українська промисловість прагне стати драйвером економічного зростання ЄС, а не просто постачальником сировини. Експерти виділили перспективні сектори для співпраці з Європою: машинобудування, металургію, агропромисловість та енергетичне обладнання. Стратегія полягає у створенні спільних виробництв та ланцюгів доданої вартості, що дозволить зміцнити економічну незалежність як для України, так і для країн ЄС.

Програма «Зроблено в Україні» вже дає помітні результати: підтримка аграріїв при придбанні локалізованої техніки призвела до зростання виробництва на 30–110% залежно від виду обладнання. Війна також підкреслила, що українське виробництво є питанням національної безпеки, адже саме вітчизняні підприємства змогли швидко розгорнути ремонтні бази для військової техніки. Майбутнє економіки залежить від того, наскільки ефективно держава та бізнес зможуть масштабувати промислові ініціативи навіть у складних умовах.